— Хто тобі це дав?
— Софія. Вона провела невеличке розслідування і виявила дуже дивні речі.
— Ти знаєш мою відповідь, не змушуй вкотре повторюватися. Усе, що я робив…
— Було для нашого добра, я вже зрозумів. Але мені начхати. Ваша брехня, таємні махінації — то ваша справа.
— Лоїк в курсі?
— Ще ні.
— Софія говорила зі своїм батьком?
— Я не знаю. Вона хоче роздерти вас на шматки.
— А ти?
— Лише прояснити для себе кілька речей.
Старий не міг відірвати очей від фотографії. У ті часи Ґаель ще не народилася, а коли він побачив малечу Монтефіорі, то потайки молився, аби й у нього з’явилася така ж гарненька донечка. Дочекався, але те диво було дарунком диявола.
— Софія думає, що її шлюб був лише приводом для злиття ваших часток у «Колтано».
— Це правда.
— І що ви влаштували їхню зустріч.
— І це правда. Це тебе шокує?
— Ні. Але є одна штука, яку ніяк не можу збагнути. Якщо я правильно розумію, ти хочеш експлуатувати нові копальні за спиною «Колтано».
— Саме так.
— Навіщо тоді грабувати імперію, яку маєш намір подарувати дітям?
— Тому що є близька перспектива і далека перспектива. Найрозумніше нині — рвати куш і що швидше, то краще. Далі буде видно, куди воно нас приведе і що залишиться від тієї «імперії», як ти кажеш, після війни і нашої смерті…
— Як ти можеш ставити на Лоїка і Софію у такому бізнесі? Вони ж зовсім на цьому не розуміються.
— Однаково краще за негрів розберуться.
— Ти мусиш мені колись сказати, чи ти насправді любиш Африку, чи ненавидиш її.
— Відповідь у самому питанні: моє серце завжди балансує на межі одного і другого. Це все?
Йому здалося, що син перед ним надто впевнено тримається: мабуть, щось приховує. Щось пов’язане зі слідством? Лоїком? Софією? Морван зберігав мовчанку. Улюблена тактика: зачаїтися в тіні і підстерігати жертву.
— Я також прийшов поговорити про Жана-Філіппа Маро.
Він знав, що вбивство Перно призведе до ланцюгової реакції. Убивця теж про це знав.
— Журналіст, який наклав на себе руки?
— А я боявся, що ти вдаватимеш, що не в курсі.
— Я в курсі всього. Чому ти хочеш про нього поговорити?
— Людовіка Перно бачили біля його дому за кілька днів до смерті.
— І?
— Перно був таємним агентом. Людиною, яка за своє життя допомогла «накласти на себе руки» багатьом, і найчастіше за твоїми наказами.
— Обережніше, флік не може розкидатися такими звинуваченнями без доказів.
— Маро — твоя робота чи ні?
— Навіщо мені було наказувати прибрати його?
— Той був нишпоркою, запихав носа, куди не варто. Можливо, готував щось таке, що не мало б побачити світ.
Морван став біля вікна, спиною до сина. Любив так стояти, руки в кишенях: капітан на палубі корабля. Він бачив перед собою звиклу прямизну, пиху і дистанційованість авеню де Месін.
— Це вже не ті часи, синку. Людей більше так не прибирають. Ми живемо в епоху хирлявого консенсусу і політкоректності. Ніхто більше ні у що не вірить, хіба в якісь дешеві ідеї: екологію, альтерглобалізм… Це щось далеке, нечітке, а тим часом треба бігти в магазин «Колєт», бо там розпродаж.
— Припини ходити колами. Відповідай.
Він зітхнув і попрямував до столу, де стояв чайник і керамічні горнятка. Чавунний заварник був уже нагрітий. Він налив туди окріп.
— Ти впевнений, що не хочеш аюрведичного чаю? Того, що Лоїк привіз нам з Тибету.
Ерван навіть не потрудився відповісти. Морван налив собі, вдихаючи пряний аромат. Він щовечора пив цю бурду перед тим, як лягати спати.
— Ти взявся за це розслідування? — запитав він.
— Немає ніякого розслідування, і ти це чудово знаєш.
— Маро був гнійним жуком з тих найгірших, — врешті визнав він. — Більшість його досліджень брехливі, а скандали, які він розбурхав, нічого не варті.
— Ти наказав його вбити, так чи ні?
— Ти не можеш повісити на мене усі смерті.
— Якщо Маро накопав щось небезпечне, то звернулися б до тебе.
— Влада і журналісти змагаються між собою, хто кого надурить. Їм дозволяють викривати псевдоскандали. А вони натомість не чіпають по-справжньому дражливих тем.
— Над чим працював Маро?
— Кого це обходить? Це вже стара історія.
— Не можу повірити, що ти спокійно, без жодних вагань наказав ліквідувати цього типа.
Морван всівся у крісло біля канапи, на якій сидів його син: