— Дуже смішно.
Ерван відхилив полу піджака і показав йому пістолет у пластиковій кобурі:
— Значок показати?
Вагання. Ерван пішов далі:
— Я приятель Іво. Можеш перевірити.
Контролерові було начхати, чи ти близький друг Лартіґе, флік або якудза. Його цікавив лише костюм. Нарешті він вирішив, що мовчазний, коротко стрижений здоровило може проходити. Вхід безкоштовний: господар дуже радий приймати у себе гостей.
Майстерня видозмінилася. Скульптури пощезали або стояли накриті темною тканиною. Їхнє місце зайняло чудернацьке збіговисько, люди з’явилися сюди, наче з останньої стадії білої гарячки, і ритмічно погойдувалися у мерехтінні стробоскопів. Глухий гуркіт, який було чутно з вулиці, перетворився всередині майстерні на клекіт вогню і заліза, індустріальну музику механізмів під тортурами.
Латекс був найпопулярнішим матеріалом костюмів. Дехто задовольнився одним аксесуаром, інші були у ньому повністю, аж з головою, наче залиті воском для депіляції всього тіла. Вони франтили в усій красі, безликі і безстатеві, тонучи у музиці, яка їх розпалювала. Були тут і військові однострої: нацисти, Фіделі Кастро, червоні кхмери. Символи геноциду, катувань і серійних убивств кумедно витанцьовували під колонками, які видавали різкі і низькі звуки так гучно, аж відчувалося, як у кістках здригається кістковий мозок.
Ерван зауважив також адептів медичного фетишизму, до яких належала Анн Сімоні. Медсестри, яких було небагато (надто банально), поступалися місцем калікам у залізних путах, Пану Бетадину, голому і вимащеному жовтою охрою з голови до п’ят, Пані Джгут, перемотаній гумовими шворками, як шинка. Шанувальники садо-мазо були у меншості, зображаючи сцени покори і домінування: грізні пани у костюмах магнатів з цигарками у мундштуках, денді — курителі опіуму XIX століття — у домашніх халатах повзали навкарачки на повідках у дівчат-звіряток з батогами у руках: кудлаті собачки, леопарди з довгими хвостами, лискучі пантери…
Торуючи собі шлях, Ерван помітив нові стилі, нові схиблення: мумії в обмотках, камзоли, моряки, наче зі сторінок «Керель з Бреста», черниці у блискучому шкірозаміннику… Не кажучи вже про численні груди, язики, пірсинги на обличчі, пошрамовані плечі і стегна. Що стосується татуювань, підтекст вечірки був написаний на потилицях, попереках, руках і шиях…
Це не садо-мазо. Це не оргія. Це навіть не весела забава — алкоголь і наркотики були заборонені, оголошення про це висіли всюди, а наїдки у буфетах були лише вегетаріанськими. То було збіговисько прибульців з інших світів, які, і Ерван мусив це визнати, випромінювали дивну красу.
У наступній залі, такій самій переповненій, зі стелі звисали гаки різника. До них причеплено тіла. Людські тіла, цілком живі, у горизонтальному положенні, незворушно ширяли над загальним безладом під ними, хоч у шкіру їм вп’ялися здоровенні криві вістря. На танцювальному майданчику усе скакало, горлопанило, кружляло у несамовитому «пого», як на панківському концерті. Свист заведених гітар сплітався із виттям свердел і монотонними басами. Неабиякий успіх мали пожирачі вогню, викликаючи захоплені вигуки при кожній появі вогняного гейзера.
Ерван зайшов у якийсь темний коридор, освітлений лише відеоекранами, на яких демонструвалися всякі жахіття. Молодій жінці кліщами видирали зуби. Вродливому юнакові живцем здирали шкіру. Хірургічні операції у деталях і яскравому світлі. Неможливо сказати, чи то була симуляція, чи справжні звірства.
Нова зала. Зміна атмосфери. Ні музики, ні спалахів: приміщення обладнане за традиціями японської архітектури — дерево, саме лише дерево, без жодного цвяха і без цементу. Ерван здогадався, що Лартіґе відчинив для своїх гостей двері власного помешкання.
Він протиснувся між людьми і побачив таку картину: японка, гола і пишна, звисала вниз головою, звивалася і стогнала, вдаючи загорнуту у шовковий кокон гусінь; а якийсь пан з великою обережністю завершував її обмотувати. Коли Ерван відчув, що в нього з’являється ерекція, відразу звідти втік. Ця дуже нетипова вечірка почала його гіпнотизувати. Увесь мокрий від поту, збуджений, він був, наче заряджений пістолет в руках дитини. Будь-якої миті зненацька може статися якась прикра пригода.
З точки зору слідства, він марнував тут час. На що він сподівався? Знайти серед тих психів нового Людину-цвяха?
Наступна кімната. Повернення до моря звуків. Фанк сімдесятих років. Підсвічені свастики на стінах. Ерван зауважив у темному закутку скупчення людей. Величезна жінка — десь зо два метри заввишки — була підвішена за руки, а ноги широко розкарячені за допомогою ременів. Тіло на висоті метр над підлогою, нависало над глядачами. Вона була вся у чорному латексі, окрім промежини, оголеної і повністю депільованої. Статеві губи були розкриті, наче пелюстки орхідеї. Ерван, під впливом загального божевілля, тут же подумав про обриси мушлі і подвійну спіраль молекули ДНК… Лицем до розкарячених ніг якийсь карлик з оголеним торсом, обмотаний, як гладіатор, шкіряними ременями, танцював диско, вихиляючи плечима, робив кола коротенькими ручками і постійно крутив головою, наче у шиї в нього сховано якийсь дивовижний механізм. Вульва жінки, здавалося, була готова його з’їсти…