Новий обхід. Вона йшла коридором, орієнтуючись у просторі лише завдяки слабкому світлу вуличних ліхтарів, яке падало крізь вікна. Раптом вона зупинилася, почувши шум з якоїсь палати. Прислухалася. Схоже на звуки струменю води зі шланга. Двері були не зачинені. Зі щілини пробивалися яскраві спалахи світла.
Вона ризикнула зазирнути і на кілька секунд завмерла, аби збагнути побачене. Завіса над ліжком була відхилена. Там лежав чоловік. З його шиї пульсуючи лилася кров. Біля узголів’я стояла нерухома постать у чорному комбінезоні. Ґаель з жахом усвідомила, що поодинокі спалахи були від мобільного телефону, який чоловік направив на жертву, що от-от сконає.
Їй вдалося скласти докупи елементи картини. Жертвою, напевне, був Жак Сержант. Фотографом — вбивця. Він був убраний, як один із клоунів на збіговиську фетишистів. Десь з глибини пам’яті навіть виринула назва того японського чорного комбінезона: «зентай».
У цю мить вбивця повернув голову в її бік. Не думаючи, вона рвонула тікати коридором.
Через двісті метрів вперлася у двері на поверх: замкнені, ясна річ. Вона обернулася, серце вискакувало з грудей, очікуючи побачити потвору позаду себе: нікого не було. Можливо, він її не помітив? Тут вона побачила якісь відчинені двері. Увійшла туди і опинилася в порожній палаті. Два ліжка без матраців. Залізні шафи. Ванна кімната.
Прослизнула у душову кабінку і скрутилася за пластиковою заслоною, відразу пошкодувавши про це: убивця неодмінно шукатиме її тут. Втім, їй був необхідний замкнутий простір, щоб обміркувати ситуацію. Кликати когось на допомогу? І відразу себе викрити. Розбудити інших хворих? Напхані таблетками, вони не дуже допоможуть. Можна було б також бити по трубах і батареях — правило психлікарень: удар металом об метал запускає сигнал тривоги, санітарам достатньо було торкнутися ключем до каналізаційної труби, і це вже була загальна тривога. Але у неї не було нічого залізного: все відібрали.
Потрапила у власну пастку. У темряві секунди, здавалося, розтягувалися. Вона не тремтіла, вона здригалася у справжніх конвульсіях. Зловісна іронія: та, що напередодні хотіла себе вбити, геть не хотіла помирати.
Раптом з’явилася нова ідея: Жак Сержант, мабуть, мав ключ. Треба вилізти зі схованки. Повернутися до тієї кімнати. Перевірити його кишені.
У найгіршому разі знайде телефон і зателефонує Ерванові.
Вона відхилила заслону, боячись побачити перед собою чоловіка у «зентаї» з ножем у руці. Нікого. Вислизнула з ванної кімнати і наважилася зиркнути оком у коридор. Нікого.
Можливо, він вже пішов? Хто це? Псих, який втік з іншого відділення? Ні. Цей костюм і те, як він легко пробрався до замкнутого відділення, свідчили, що той не був заручником лікарні. Це лікарня була його заручником — і, зокрема, Ґаель. Вона була його ціллю. Той просто випадково наштовхнувся на Сержанта і ліквідував його.
Подріботіла до місця злочину, притискаючись до стін, наче так її не буде видно. Коридор виглядав непорушним, як скеля. Вона важко дихала. Їй здавалося, що тиск повітря збільшився і бракує кисню.
За спиною почулися кроки.
Ледве стримавши крик, присіла напочіпки, сподіваючись злитися із напівмороком. Кроки наближалися. Гумові підошви на лінолеумі.
Раптом побачила його.
Санітар. Або просто нічний сторож у білому халаті з електричним ліхтариком. Страх стікав по ній, як розталий віск. Вона скочила на ноги і побігла до нього. Вона кричала, але з уст не злетіло жодного звуку. Темрява не повернула усі її здібності.
Між ними залишалося двадцять метрів, коли позаду чоловіка зненацька з’явилося створіння у комбінезоні.
Не встигла ця картина чітко проявитися, як на неї вже накладалася інша: лискуча чорна рука у рукавичці, лезо ножа, встромлене у шию. Наступна картина — гейзер крові б’є зі сонної артерії санітара.
Ґаель притиснулася до стіни. Жертва звалилася на підлогу і здригалася у страшних конвульсіях. Убивця дивився на Ґаель. Принаймні їй так здавалося — в капюшоні не було отворів для очей. Яскравий спогад: такі маски утруднюють дихання. Внаслідок чого у момент оргазму неабияк примножується насолода.
Вона хотіла тікати. Але натомість завмерла, як паралізована, і не могла поворухнутися. Скроні стиснуло лещатами, ноги і руки задерев’яніли, в очах потемніло…
Убивця далі дивився на неї. Його цілком чорна голова нагадувала шкіряну куксу. Вона чекала, що він кинеться на неї. Однак він нагнувся і без поспіху зняв з небіжчика залитий кров’ю халат. Одягнув його зі своєрідною насолодою, і Ґаель зрозуміла, що той тішиться новому вбранню. Фетишизм. Схибленість. Збочена конвульсія позбавленої людяності душі.