Його прийняли без жодних проблем. Робота в поліції була найкращою запорукою. За кілька днів він вже був у курсі всього. Заплановані побиття, несправжні машини швидкої допомоги (покидьки з СГД у білих халатах підбирали поранених студентів, а потім віддухопелювали у своїй штаб-квартирі на вулиці Сольферіно), операції під прикриттям (ті ж самі, під виглядом студентів, лізли на барикади і навмисне підбурювали поліціянтів, щоб спровокувати найгірше).
Через тиждень своєї участі у системі він зустрічається з Бенні Леві, лідером «Пролетарської лівої», і пропонує йому свої послуги інформатора. Леві загорівся ідеєю, але Морван хотів грошей. Той здувся. Флік відповідає йому цитатою Мао: «Коров’ячий гній набагато корисніший за догми: з нього можна зробити добриво». Леві бурчить, але зрештою неохоче видає бажану суму. Домовились.
Впродовж кількох тижнів Морван старанно виконував свої обов’язки на тлі спалених машин і кумедних гасел: «Суспільство — м’ясоїдна рослина», «Любіть один на одному», «Мені наплювати на суспільство, а йому наплювати на мене». Вдень він патрулює 5-ий округ в однострої. Ввечері біжить до університету, вбраний як хіпі. Пізніше знову перебирається у білий халат і бере у руки дрючок.
А на світанку продає зібрану інформацію прибічникам Мао і починає нове коло.
Він більше не спить. Вихідці з Катанґи, задираки, які облаштувалися у Сорбонні, забезпечили його амфетамінами. Одного разу вночі група СГД отримує термінове завдання перевезти канцелярію генерала де Голля. Морван — один із учасників експедиції. Він спустошує шухляди, носить коробки, допомагає завантажити автомобіль. Під час операції йому вдається спритно поцупити кілька досьє.
Іншого разу, вночі, його група встряє у вуличну бійку. Хлопці з праворадикального руху «Захід» щойно написали на стіні: «Убивай комуністів де побачиш!». А він саме був поруч. Ліваки кинулися на них. Зав’язалася сутичка. Головорізи з СГД вступили в бій. Морван трохи розгубився. Побачивши, як один з екстремістів добиває якогось студента, він втручається і зі свого боку збиває виродка на землю і товче ланцюгом. Його колеги з СГД не розуміють, що відбувається, намагаються зупинити, він не вгамовується, відбивається і тікає.
Заліг на дно у своєму комісаріаті, намагався не висуватися, але справа дійшла до керівництва. А найгірше, виявилося, що екстреміст, якого він натовк — це ніхто інший як П’єр-Філіпп Паскуа, син Шарля, тодішнього віце-президента СГД. Корсиканець вимагає голову зрадника, але отримує зворотну реакцію: фліки, багато з яких є членами ФСРІ (Французька секція Робітничого Інтернаціоналу) не погоджуються слухатися наказів СГД. Врешті Морван рятує свою шкуру, але має покласти рапорт на звільнення.
І тоді він згадує про свої досьє — ті, що він вкрав у де Голля, і які рясніють купою подробиць стосовно операцій «жовте світло», як тоді їх називали. Перемовини. Він залишився у поліції, але був відправлений у Габон для формування особистої охорони президента Бонґо. Треба було, щоб про нього забули.
Ґреґуар встав і пішов до ванної кімнати. Світло. Знову та сама стара крокодиляча морда. Немає сили згадувати події, які відбувалися далі. Як він об’єднався в Африці зі своїми колишніми ворогами. Як ця права наволоч — колишні учасники ТЗО (Таємна збройна організація), вигнані таємні агенти, пройдисвіти, які надто багато знали, навчили його тонкощам фаху. Як він спіймав Людину-цвяха і зустрів диявола наживо…
Він заліз під душ. Після повернення до Парижа більше ніколи не захоплювався політичними ідеями. Він просто діяв в ім’я порядку, тобто заради збереження певної форми стабільності на тлі загального безладу.
Сорочка. Підтяжки. Костюм. Щоранку це доторкання вишуканої тканини викликало у нього загадкове відчуття невразливості. Вплив грошей? Влади? Чи просто звичка? Він відчував те, що у своєму однострої має відчувати вранці кожен генерал.
Він обмірковував деталі короткої подорожі, яку здійснив зі своїм сином до Конго. Як завжди, він не розповів Ервану і чверті всієї правди. В сраці він мав смерть Нсеко — ясна річ, негри між собою щось не поділили, — а його імовірний наступник, Мумбанза, не викликав занепокоєння. Він поїхав туди лише для того, щоб переконатися, що його проекти не вилізли на поверхню. Він не виключав можливості, що Нсеко катували і що він, намагаючись врятувати свою шкуру, міг видати інформацію. Однак з почутого скидалося на те, що ніхто не був у курсі його махінацій. Тож все йшло належним чином, і, зрештою, смерть африканця йому була навіть на руку: на одного чоловіка, який знав про його таємниці, менше. Він скористався присутністю у Лубумбаші, щоб передзвонити кільком членам своєї команди на місці: усе просувалося так, як він очікував, тут на півночі…