Атлет, що так швидко біг трапом контейнеровоза у Марселі. Галерея, де, можливо, продають фігурки майомбе. Фетишист у комбінезоні «зентай». Те, що його схопили неподалік Сент-Анн всього лиш через кілька хвилин, після нападу на Ґаель…
Ерван звернувся до панка-медика:
— Вам відомо про вечірки фетишистів?
— Це належить до сфери моєї компетенції.
— Чули щось про «no limit»?
— У їхньому середовищі це вважають найвищим рівнем. Найсхибленіші з них влаштовують вечірки під такою назвою, аби…
— Ви знаєте, що одна з них відбувалася цієї ночі?
Медик і капітан поліції обмінялися поглядами.
— В майстерні їхнього гуру Іво Лартіґе, поблизу Венсенських воріт.
— У такому разі Ірісуанґа, мабуть, звідти і йшов, — відповів Амарсон. — Коли ми його зупинили, він прямував до площі Італії.
Ерван не зводив очей з Балаґи:
— Лартіґе: вам знайоме це ім’я?
— Так. Скульптор. А також «гуру», як ви висловилися. Дуже відома особистість у середовищі шанувальників модифікації тіла.
— А Себастьян Редліх?
— Ніколи не чув про такого.
— Треба починати, — зітхнув Амарсон. — Коли з’являться його адвокати, ми…
— Я допитаю його сам, — сказав Ерван. — І ніхто не заходить до бісової кімнати, доки я не завершу.
Жозеф Ірісуанґа не був схожий на жодну з відомих на планеті Земля істот. Двоє підшкірних рогів випиналися у нього на скронях, а ряд невеличких цвяхів сходив від чола до основи носа. Брів не було. Очі з червоною райдужною оболонкою. Вуха з циліндрами у мочках. Усе могло справляти ефект штучності, викликати огиду або сміх. Та Ірісуанґа, навпаки, виявляв у такий спосіб свою справжню природу — мутанта з плоті і заліза.
Ерван сів лицем до нього і намагався триматися природно.
— Це «зентай»? — запитав він, аби невимушено почати розмову.
У відповідь мовчанка.
— Не задихаєтесь у ньому?
У відповідь мовчанка.
Ерван задумався, чи той взагалі розуміє французьку мову. Насправді, підозрюваний просто не був зацікавлений щось говорити. Йому достатньо було дочекатися свого адвоката і вийти звідси, запхавши руки в кишені, якщо той комбінезон їх мав.
Ірісуанґа взяв свою каву — знак уваги з боку сторони, яка «приймала» його в себе, — і підніс її, ніби щоб цокнутися з Ерваном. Нігерієць був бездоганним кандидатом на роль звіра зі Сент-Анн.
— Я знаю, хто ви, — нарешті сказав той.
Схоже на запрошення до діалогу.
— Ми знайомі?
— Я вас знаю. Ви були на тій вечірці.
— Ви теж там були?
— Я, по-вашому, схожий на того, хто щойно вийшов з оперного театру?
Ерван не чекав невимушеності і такого почуття гумору від людини з таким обличчям. Жозеф Ірісуанґа мав приємний глибокий голос. Він говорив бездоганною французькою, майже без акценту, а кожне промовлене слово, здавалося, було вкрите оксамитом.
Ерван відчував, що вимальовується алібі:
— Там було багато костюмів на вечірці.
— Ви знаєте, що вони вказують на належність до різних кіл?
— Так, мені пояснили це. Мої друзі: Лартіґе і Редліх.
— Господарі церемонії…
— Ви їх знаєте?
— Кровні брати.
— Це такий мовний зворот?
— Ні.
Ерван вирішив повернутися до старого доброго поліційного тону:
— Лартіґе і Редліх можуть засвідчити, що ви були на віллі Бель-Ер між десятою вечора і першою ночі?
— І не самі вони: ще з тридцятеро осіб підтвердять це.
— У момент затримання ви йшли у зворотний бік. Куди ви прямували?
Нігерієць посміхнувся — Ерван вже звик до вигляду мутанта.
— Не знаю, у чому власне мене звинувачують, але якщо єдине, що ви маєте проти мене, це напрям мого пересування, то шанси у вас дуже хиткі.
— Відповідайте.
— Я полишив вечірку о першій, — втомлено зітхнув він. — Зупинив таксі на бульварі Суль. Воно мене висадило на розі вулиці де ля Ґлясьєр.
— Це мені нічого не говорить про те, куди ви прямували: судячи з ваших документів, ви мешкаєте в 16-му окрузі.
— Доведеться вам задовольнитися такою відповіддю. Я нікого не збираюся вплутувати у цю історію.
— Яка компанія таксі?
— Без поняття. Поцікавтесь: такого замовника, як я, мабуть, пам’ятатимуть.
— Де ви були в ніч з п’ятниці 7 на суботу 8 вересня?
— У Лагосі, у Нігерії.
— Коли ви прибули до Парижа?
— У суботу, о дев’ятнадцятій.
— Це можуть підтвердити свідки?
— Моя сім’я. Кілька міністрів. Зателефонуйте до авіакомпанії. Гадаю, ми марнуємо час, і ви, і я.
Ерван удав, ніби не почув: