Выбрать главу

— Ви є власником мистецької галереї.

— Радше акціонером і розпорядником.

— Ваша галерея спеціалізується на африканському мистецтві?

Той знову засміявся, оголивши свої страшні ікла. Очі з червоними лінзами дивилися на Ервана, як лазерне наведення на ціль.

— Негр може лише якісь статуетки з дому привозити, так?

— Я думав…

— У галереї «Онікс» виставлено роботи кількох найпрестижніших художників і фотографів сучасності. І вони не африканці.

Бодімодер тікав з рук, як слизьке мокре мило. Попри його зовнішність, попри зв’язки з Редліхом і Лартіґе, попри близькість до місця злочину, проти нього нічого не можна було висунути і не було жодних підстав утримувати під вартою.

— Яку релігію ви практикуєте?

— Я належу до церкви п’ятдесятників у Лагосі.

— Ви часом не аніміст?

— Ще один стереотип. Ви якогось чаклуна шукаєте, чи що?

— Будьте ласкаві.

Ірісуанґа втратив терпіння:

— В Африці усі анімісти. Культ можна змінити, але джунглі залишаться. А з ними і духи.

— Культ йомбе — це вам про щось говорить?

— Це у Конго, так?

Несподівано він перейшов на глузливий африканський акцент:

— Патроне, це напрррравду далеко від мого дому.

Ірісуанґа був недоторканим і чудово знав про це.

— Яка у вас освіта?

— Оксфорд.

— Що вивчали?

— Англійську літературу та історію мистецтва.

— Не медицину?

— Ні.

— Ніколи не брали до рук скальпель? Ніколи не шматували своїх дружків-фетишистів?

Ерван стояв з грізним виглядом. Це була його вирішальна битва. Мабуть, більше не буде можливості допитати Ірісуанґу. Той спокійно дивився на Ервана знизу вверх. Мурин рівно поклав руки на стіл: два підшкірних персні утворювали на їхній поверхні тривожний рельєф, наче там проходили кільцеподібні вени.

— Досить цього лайна, — втомлено кинув він. — Якщо ви хочете звалити на мене вбивства Людини-цвяха, доведеться придумати щось переконливіше.

— Я не говорив ні про вбивства, ні про Людину-цвяха.

Нігерієць вибухнув щирим, холодним, як лід, сміхом:

— То я себе виказав? Після усіх статей у пресі? Після вечірки в Лартіґе? Ви що собі думаєте? Що африканці зовсім тупі?

Ерван рушив до дверей і навстіж їх відчинив:

— Ви вільні, пане Ірісуанґа.

— Я завжди вільний.

У коридорі зі стурбованим виглядом чекав Амарсон.

— Адвокат уже тут, — тихенько сказав він.

Ірісуанґа порівнявся з ними на порозі і змірив фліків презирливим поглядом. Ерван машинально сунув руку до кишені і дістав свій телефон. Увімкнув і перевірив повідомлення. Левантен. Треба набрати.

— О’кей, — відразу почав фахівець. — У сімдесят другому зразку крові з тіла Анн Сімоні виявлено відмінну групу крові.

— Де саме?

— За лівим вухом, як це роблять з шампанським і парфумами, — гірко хмикнув. — Мабуть, на щастя.

— Яка група?

— Перша «мінус». Пощастило: була б перша «плюс», як в Анн Сімоні і Людовіка Перно, піймали б облизня.

— Ця група має якісь особливості?

— Доволі рідкісна, та однаково дає мільйони підозрюваних.

— Чи вона є специфічною для африканських народів?

— Ні, не думаю. Але перевірю.

В кінці коридору Ірісуанґа перемовлявся зі своїм адвокатом, теж африканського походження. Новоприбулий мурин зовсім не був схожий на тих задрипаних адвокатів, які з’являлися в комісаріаті, аби витягати з халепи своїх клієнтів. Цей виглядав, наче з Глянцевих сторінок «Воґ для чоловіків» — о третій ночі.

— За цим зразком каріотип можеш встановити?

— В процесі.

— Продовжуй зі зразками з тіла Людовіка Перно.

— Кепкуєш?

У цю мить чоловік з червоними очима повернув голову і глузливо подивився на Ервана. Пройшли хлопці у поліційній формі. Ерван не був певен, але йому здалося, що мутант йому підморгнув.

— І останнє, — кинув Левантен. — Можливо, це нічого не говорить, але ми вже мали першу «мінус» у справі.

— Чия?

— Самого Тьєрі Фарабо. Я перевірив його медичну картку з інституту Шарко.

Ерван не хотів коритися ірраціональному страхові: Людина-цвях повернувся із мертвих…

— Тіло Фарабо спалили 2009 року, а нам залишилося ще кілька мільйонів кандидатів на цю роль. Набери мене, коли матимеш щось нове.

Він вийшов на вулицю у пошуках Кріпо. Лютняр балакав з патрульними, скручуючи собі цигарку.

— Ну? — кинув він неуважно.

Втома лише поглиблювала його природне нехлюйство.

— Краще не питай. Як справи з медичними картками Лартіґе та Редліха?