Ерван вирішив не коментувати загибель Сержанта. Найкращий спосіб віддати шану своєму колезі — знайти убивцю. Обмін поглядами з Кріпо виконав функцію епітафії. Він був йому зобов’язаний: ельзасець взяв на себе повідомлення страшної новини батькам.
Намагаючись бути лаконічним, Ерван виклав свої припущення. Насамперед, звернувши увагу на прізвища Лартіґе, Редліх та Ірісуанґа. Не маючи змоги чітко пояснити, яку роль відіграє ця збочена трійця у загальній картині, він зажадав від підлеглих зібрати на середину дня всю можливу інформацію стосовно кожного з трьох підозрюваних.
Відтоді, як він прокинувся, в голові нав’язливо крутилася одна думка, але вона була надто туманною, щоб її зараз озвучувати — клуб убивць. Люди, які діяли по черзі за однаковою схемою, надихнувшись одним і тим самим кумиром — Людиною-цвяхом. Класична манера: кожен убивця покривав двох своїх компаньйонів, вчиняючи злочин тоді, коли ті були поза підозрою. У нього не було нічого, чим можна було б підкріпити такий сценарій, за винятком одного факту: усім підозрюваним бракувало алібі на момент скоєння одного зі злочинів. Лартіґе міг вбити Анн Сімоні, Редліх — Людовіка Перно, а Ірісуанґа — орудувати в Сент-Анн. Сюди ще можна було додати, раз така справа, ді Ґреко як убивцю Вісси — Ерван не відкидав можливості, що його клуб початково був квартетом.
Досі історія не знала жодного випадку, коли б серійний убивця виявився серією з убивць, а єдиний приклад, на який міг послатися Ерван, був більш ніж сумнівним: старий фільм Анрі-Жоржа Клузо «Убивця мешкає у будинку 21», в якому трійця вбивць забезпечує один одному алібі. Водночас проти такої гіпотези було чимало заперечень: хірургічні знання вбивці, його досвід керування плавзасобами. Ні Лартіґе, ні Редліх, ні ді Ґреко, ні Ірісуанґа не відповідали такому профілю. Не кажучи вже про фізичні вади двох перших і хворобу третього…
Тож він вирішив промовчати і надати слово своїм людям. І вкотре прослухав ту саму стару пісеньку. Жодних результатів зі шпиталю Сент-Анн: ані слідів, ані свідків. Жодних ознак злому в павільйоні Брока. Камери спостереження вбивцю не зафіксували. Наче чари якісь.
Натомість Сардина і Кріпо натрапили на цікавий факт: один скнів над Перно, другий — над Редліхом. Коли вони порівняли свої результати, то зауважили несподіваний зв’язок між цими двома підозрюваними.
— Перно зареєстрований як власник чималої кількості вогнепальної зброї, — пояснив Фавіні. — Він був членом клубу «Ґелені» в Івлін, де Редліх також вправлявся щосуботи-неділі.
Ерван пригадав, що старий буркун зустрічав їх з рушницею.
— Редліх запеклий шанувальник спортивної стрільби на швидкість, — підтвердив Кріпо. — Він володіє щонайменше п’ятьма одиницями зброї. За словами його колег з Національного центру наукових досліджень, у Редліха жахлива репутація. У молоді роки в Африці він охоче тиснув на спусковий гачок. Йому навіть заборонено перебування в обох Конго.
— Ми порівняли дні і години, коли вони відвідували клуб, — продовжив Фавіні. — Усе зафіксовано у комп’ютері. Ці дві пташки перетиналися один з одним багато років. На мою думку, вони разом тренувалися.
Тож Редліх мав можливість зблизитися з Перно, не викликаючи у нього підозри (і, можливо, через це так усе перекопав у нього вдома, аби знищити усі можливі сліди їхніх стосунків). Він також був впевнений, що Лартіґе знав Анн Сімоні і, вочевидь, мав на неї вплив як наставник. Вплив досить істотний, щоб вмовити її сісти до нього у «Зодіак» у вівторок ввечері? Залишався Ірісуанґа, заскочений недалеко від Сент-Анн, і невеличка подорож ді Ґреко у ланди…
Факти окреслювалися дедалі чіткіше, але завжди наштовхувалися на одну серйозну перешкоду: трійця підозрюваних фізично не була спроможною на такі дії.
Кріпо саме торкався цієї теми:
— Я отримав медичні картки скульптора і етнолога — рахунки медичного страхування. Жодних записів про лікування розсіяного склерозу в Лартіґе, ані згадки про зараження в Редліха. Я роздрукував список усіх медичних послуг, отриманих ними за останні двадцять років: Лартіґе взагалі майже ніколи не хворів, Редліх лікувався від своїх старих африканських болячок, і все. Або вони вдають, що мають свої фізичні вади, або лікуються потайки і не отримують страхового відшкодування, а це вже зовсім нелогічно.
Ерван погоджувався: у Франції жоден хворий не забуде піти до каси соцстрахування. Хіба тільки художник і етнолог ходять до якогось нґанґи… Або просто вигадали свої хвороби. Щоб відвести від себе можливі підозри? Він у таке не міг повірити: ці двоє були значно підступнішими.