Так чи інакше, треба було якнайшвидше дослідити джерело проблеми.
— Кріпо? — сказав він у слухавку. — Гарна новина: ми повертаємося до Бретані.
— Що? Але ж…
— Мені потрібен мій улюблений Писар. Сподіваюся там вибити докладні зізнання.
— В кого?
— Потім поясню. Знайди нам найближчий рейс до Бреста.
— Ерване…
— Не сперечайся!
— Я не сперечаюся: хотів тобі сказати, що мені щойно телефонував Мішель Клемант, патанатом з «Білої Кобилиці».
— Чому він до мене не подзвонив?
— Каже, що ти ніколи не відповідаєш.
— Що йому треба?
— Він не захотів зі мною ділитися.
Ерван зберіг у телефоні його номер. Відразу набрав.
— Докторе? Майор Морван із карного розшуку.
Той дружньо привітався у відповідь. З його тону Ерван відчув, що Клемант повернувся до свого повсякденного ритму і гідності провінційного патанатома. Розчленовані трупи вже далеко у минулому.
А може, не так вже й далеко:
— Хотів повідомити вам одну дуже… дивну деталь.
— Слухаю вас.
— Я зараз збираю усі документи, дотичні до справи у «Кервереку». Якщо добре зрозумів, ми маємо усе відправити вам.
— І що за деталь?
— Серед цих документів я натрапив на витяг з медичної справи Жана-Патріка ді Ґреко. Отримав його під час проведення розтину і…
— Він не страждав на синдром Марфана?
— Страждав, звісно ж. Чому ви питаєте?
— Дрібниця. Продовжуйте.
— Я зауважив, що дані з цього витягу і результати проведеного мною розтину суттєво відрізняються. Не сходиться група крові. Згідно з отриманими документами він мав другу «плюс». А мої аналізи вказують, що це перша «мінус».
— Хіба можливо змінити групу крові?
— Тільки в одному випадку.
— Якому?
— Доволі складно пояснити це по телефону, я…
— Розтлумачите мені особисто: я буду в «Білій Кобилиці» приблизно о другій. Дочекайтесь мене в морзі.
— Ви приїдете заради цього? Може, це не так вже важливо, я можу…
— До зустрічі.
Він поклав слухавку і зауважив, що на чолі виступили великі краплі поту. Він звик до таких стрімких зрушень у слідстві. Після кількох днів стояння у мертвій точці факти почали розмножуватися, як ракові клітини.
Він подивився на годинник: десята. Додому забігти вже не встигне. Перевірив, які є речі у шафі робочого кабінету. Туалетне причандалля, запасна сорочка, зарядні пристрої. Набір бідолахи фліка, який вічно перебуває у відрядженнях.
Стукіт у двері.
— Заходьте.
Одрі прослизнула всередину, усе ще з тією чорною банданою на голові.
— Що тобі?
— Хотіла поговорити з тобою про одну штуку щодо Перно. Ми визначили один номер з його контактів.
Ерван відклав дорожню торбу і підійшов до неї ближче. Якщо згадують Перно, йдеться про таємних агентів. Якщо згадують таємних агентів…
— Він мав окремий мобільний телефон винятково для дзвінків на той номер.
Ерван запхав руки в кишені, він уже зрозумів:
— Номер мого батька?
Одрі завагалася. Він не бачив, щоб вона коли-небудь втрачала апломб.
— Ні, твоєї матері.
Літак з Парижа до Бреста злітав о першій сорок: він якраз встигав забігти до Меґґі. Але на нараду, яку скликав Фітуссі, вже ні. Надіслав йому виправдувальну есемеску: «термінова справа».
По дорозі (за кермом був заступник) його розпалений мозок множив безглузді припущення. Одне з найфантастичніших: Людовік Перно був коханцем Меґґі. Або ще одне, теж непогане: вона допомагала своєму чоловікові організовувати роботу з агентами та брала участь в інших таємних завданнях державної служби. Було з чого посміятися, але, мабуть, потрібен був лом, щоб розчепити його щелепи.
Скласти об’єктивний портрет його матері було непросто. Він завжди думав про неї зі своєрідним стриманим роздратуванням. Ясна річ, він її любив, але ніби за звичкою. А коли по-справжньому думав про неї, то відчував у собі наростання нестерпної суміші співчуття і злості.
Чому вона залишалася поруч із цим схибленим садистом?
Вона на подив гордо несла цей тягар. То було її мучеництво, її хрестовий похід в ім’я дітей, а також в ім’я буржуазного ладу. Та, яка колись була веселою бідовою хіпі, та, яка плювала на всі оці цінності в молоді роки, тепер ставилася до них з прискіпливою шанобливістю черниці-бенедиктинки.