На деякий час запала красномовна мовчанка. Або вони нічого не розуміли, або розуміли все, а це було ще гірше.
«Біла кобилиця». Лікарняні корпуси на пілонах. Просторі трав’яні газони. Родини прийшли провідати близьких. На другому підземному рівні Ерван упізнав похмурі фрески на бетонних стінах.
Клемант зустрів їх у кімнаті для очікування, кавомашина і золоті рибки були на тому ж місці. Через якусь невідому причину лампи на стелі більше не горіли, і приміщення освітлювалося лише синюватим миготінням акваріума.
— Кави? — спитав патанатом, стоячи біля кавомашини.
Без свого халата він виглядав, як підстаркуватий п’ятдесятирічний спокусник: посріблена сивиною шевелюра, шикарний кежуал-стиль.
— Що то за історія зі зміною групи крові? — спитав Ерван, навіть не зреагувавши на пропозицію.
Клемант запропонував їм сісти, вказуючи на крісла і невеличку канапу. Неґречність фліка не звільняла його самого від добрих манер. Усі повсідалися, не скидаючи дощовиків.
— Пояснення може бути тільки одне: пересадка кісткового мозку.
— Для лікування його синдрому Марвана?
— Ні. Такі пересадки роблять головно для лікування лейкемії.
— Ді Ґреко мав рак крові?
— Про це у його медичній картці не сказано ані слова. Там взагалі не загадано про пересадки. І це справді дуже дивно…
— То йому зробили операцію підпільно?
— Не обов’язково: можливо, він лікувався за кордоном.
— Чому?
— Поняття не маю.
Клемант постійно зиркав на кавомашину. Врешті, не витримав і пішов взяти собі каву.
— Є ще одна річ, — продовжив він. — Такі пересадки, навіть за умови, що кістковий мозок добре приживається, потребують драконівського лікування, зокрема, приймання імунодепресантів. Я зробив додаткові аналізи і виявив в його крові помітні сліди вживання таких медикаментів. Ді Ґреко таки переніс пересадку, і я гадаю, її зробили впродовж останніх трьох років.
— Ви виявили шрами?
— По таких операціях шрамів не залишається. Їх здійснюють за допомогою ін’єкцій, — він повернувся на своє місце і зробив кілька ковтків кави. — Ще одна дивна деталь: згідно з даними розслідування в його каюті не знайшли використаних коробок циклоспорину, імунодепресанту. Через якусь загадкову причину він тримав своє лікування у таємниці.
Ерван кинув поглядом у бік Верні, який підтвердив сказане кивком голови.
— Чому такі втручання модифікують групу крові?
— Лейкоцити, еритроцити і тромбоцити виробляє кістковий мозок. Іншими словами, замінивши кістковий мозок, ви замінюєте машину, яка виробляє кров.
— Чи в такому разі змінюється і ДНК?
— Звісно. Кістковий мозок обумовлює вироблення усіх клітин. Замінюється цілком уся система. Але треба бути обережним, пересаджені тканини мусять прижитися.
Ерван подумав про кров, виявлену за вухом Анн Сімоні. Можливо, це не була кров самого Фарабо, але когось, хто отримав його кістковий мозок.
Не так швидко…
— Як відбувається така пересадка?
— Як я вже сказав: її роблять головно для лікування лейкемії. Кістковий мозок хворої людини виробляє анемічну кров. Тож його знищують за допомогою хіміотерапії або радіотерапії, потім пересаджують інший, здебільшого від близького родича, і той починає виробляти збалансовану кров, генеруючи лейкоцити.
— Донором завжди є хтось з близької родини?
— Не завжди. Сумісність може існувати між особами, які не мають родинних зв’язків. У будь-якому випадку, аби пересадка була успішною, потрібно приймати циклоспорин. І пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, оскільки брак антитіл робить його дуже вразливим до інших захворювань.
Ерван дедалі глибше заходив у темний ліс, але десь далеко попереду, крізь переплетені гілки і листя було видно світло.
— Це складна операція?
— Техніка проведення значно вдосконалилася. Колись трансплантації здійснювали механічним способом. Брали кістковий мозок у донора за допомогою великого шприца і вводили його безпосередньо у кров реципієнтові.
— А тепер?
— У галузі вирощування клітин стався неймовірний прогрес. Відтепер у донора беруть стовбурові клітини, потім вирощують їх певний час, аби перетворити на кістковий мозок.
— Така операція вимагає складного обладнання?
— Спеціальних інструментів, які є у лікарнях.
— А як саме це відбувається?
— З певних частин тіла, наприклад зі шкіри, беруть стовбурові клітини, потім заморожують при температурі мінус сто вісімдесят градусів і зберігають, поки не з’явиться потреба. Нині це дуже модно. Вимальовуються фантастичні терапевтичні можливості. Сьогодні серйозно обговорюють ідею зберігання пуповини кожної дитини.