У вусі дедалі чіткіше промальовувався голос Кріпо:
— Згідно зі свідченнями, які отримала Одрі, опитуючи сусідів поблизу, фізичні вади Лартіґе і Редліха з’явилися не раніше, ніж рік тому. Перед тим вони стрибали, як зайці.
Хронологія. У листопаді 2009 року Тьєрі Фарабо помер. Хосе Фернандес взяв з його тіла клітини і відвіз до клініки «Де ля Вале». Для чотирьох фанатиків розпочався курс «лікування». Руйнування їхнього кісткового мозку. Дедиференціювання клітин Фарабо, які потім помістили у культуру і трансформували. Усе це мало б тривати близько року. Отже, ін’єкції вони почали робити у 2011 році. Не для всіх чотирьох чоловіків «лікування» пішло без ускладнень. Циклоспорин зробив їх вразливими. Лартіґе і Редліх підхопили вірус чи якусь інфекцію, які завдали шкоди суглобам. Ді Ґреко постраждав ще гірше. Один лише Ірісуанґа зберіг чудову фізичну форму. Тоді настав час убивств.
Ді Ґреко вбив Віссу Савірі за обставин, які ще потрібно з’ясувати. Лартіґе закатував і понівечив Анн Сімоні на тлі фетишизму. Редліх взявся за Перно, з яким був знайомий через стрілецький клуб. Ірісуанґа здійснив напад на Ґаель… Ці злочини концентричними колами сходилися чимраз ближче до справжньої цілі: Ґреґуара Морвана, людини, яка заарештувала їхнього кумира і запроторила довічно за ґрати.
— У цю хвилину, — сказав Кріпо, — вони, мабуть, вже в дорозі до Бразилії чи ще кудись.
— Ні. Вони десь у Франції або Швейцарії. Хтось із них, напевне, має хатинку. З’ясуй, де вона.
— Не надто грізна система оборони.
— Їхня система оборони — це арсенал зброї Редліха.
Коротка мовчанка. Кріпо зрозумів, що Ерван мав на думці. Укріплений табір, як це робили деякі секти: колективне самогубство або збройний опір. 18 листопада 1978 року у Гаяні пастор Джим Джонс, загнаний у глухий кут, наказав своїй спільноті випити ціанід — близько тисячі осіб. У 1993 році Девід Кореш та його вірні послідовники впродовж майже двох місяців відбивали штурми американських силовиків. Наслідок — близько сотні небіжчиків. Між 1994 і 1997 роками Орден сонячного храму позбавив життя або змусив накласти на себе руки понад сімдесят жертв, коли секта потрапила під загрозу.
Ерван передчував, що ці хлопці не дадуть себе затримати. Дух Вчителя не дозволить капітулювати. Водночас, тепер, коли вони перейняли могутність Фарабо і додатково зміцнилися через жертвоприношення, ймовірно, почувалися невразливими.
— Знайди їх і зателефонуй мені.
Він пішов винайшли авто. Темно, як вночі. Холодно. Заліз до седана, аж надміру технічно оснащеного, панель приладів світилася, як у космічному кораблі. Стартер. Фари. GPS.
Координати клініки «Де ля Вале», розташованої поблизу гірськолижного курорту Верб’є, знайти було нескладно. Кріпо вже встиг прозондувати ґрунт і надіслав есемес: «нічого підозрілого». Медичний заклад був відомим центром трансплантації кісткового мозку і водночас місцем, де можна доживати віку, дістаючи паліативну допомогу найвищого класу. Адреса, яку переказували один одному у вищих колах. Таємний притулок, який творив дива з кількох безсмертних клітин.
Дорогою вузькі звивисті перевали із соснами обабіч чергувалися із чорними пласкими рівнинами. Час від часу в полі зору виникало селище, зовсім рівне, розташоване у долині. Вітрини світилися яскравими вогнями, як на Різдво. Вуличні ліхтарі, які нагадували кулі із застиглого воску, сяяли білим нерухомим світлом.
Чим завершиться його мандрівка? Він дістанеться близько півночі до клініки, де всі вже поснули. Ані жодних законних прав, ані найменших доказів на підтвердження своїх підозр у нього не було. Вирішив не контактувати з швейцарською поліцією і не мав терпцю дочекатися наступного дня, аби навідатися до медичного закладу у білий день, з лікарями у своїх кабінетах і пацієнтами у залі очікування.
GPS повернув його до реальності: він не знав, де перебуває, але їхати йому залишалося щонайбільше кілька кілометрів. Клініка «Де ля Вале», себто «у долині», була розташована у низині, порослій ялицями. Якби GPS раптом вийшов з ладу, то йому довелося б чекати, поки зійде сонце, аби зорієнтуватися.
Будинки медичного закладу з’явилися перед очима в ореолі сяйва: невисокі, з терасами на дахах і дерев’яними стінами, наче з поскладаних штабелями дощок. Незрозуміло, чому у багатьох вікнах горіло світло, тремтливі відблиски якого губилися у роззявленій чорноті долини. Паркуючись на стоянці, Ерван подумав про бал, який у розпалі святкування евакуювали за сигналом тривоги: усе освітлено, проте ані душі. Підійшовши до подвійних скляних дверей, він витяг пістолет і пересмикнув затвор. Безглуздо.