— Що не хоче бачити наші пики на місці проведення операції.
— І все?
Кріпо знову завагався:
— Він попросив докладний звіт щодо розслідування.
— Ти дав?
— Ну… так. Я все йому розповів. Про історію з пересадкою клітин, про Хосе Фернандеса, про клініку «Де ля Вале». Зрештою, все, що…
Ерван захитав головою. Такий фінал відповідав глибокій логіці: Людина-цвях відродився у шкірі трьох психів, і цього разу знову, через сорок років після першого бою, Морван береться до справи.
— Я можу бути у Шамоні за годину. Відправляй по мене гелікоптер до відділку жандармерії.
Сходило сонце, а Морван з помповою рушницею «Ітака» у руці, у бронежилеті, який ледве сходився на пузі, постійно повторював собі, що він вже застарий для такої дурні. Водночас він просто не міг керувати операцією на віддалі, зі службового автомобіля.
Останні кілька нічних годин він провів у якійсь дірі разом із найзухвалішими жандармами, пережовуючи в голові отриману звідусіль інформацію і потайки захоплюючись божевільністю і зухвалістю цього задуму: четверо чоловіків, — одним з яких був бідолаха ді Ґреко, — фанатично захоплені могутністю Тьєрі Фарабо, вирішили перевтілитися у цей дух Зла і для реалізації свого божевільного плану зруйнували власний кістковий мозок, а потім пересадили собі його клітини. Хто на таке здатен?
Тепер ця трійця замкнулася у піратському будинку з синіми віконницями, який виглядав точнісінько як той, який він і собі придбав на острові Бреа наприкінці вісімдесятих. Суцільна іронія.
Справжнім подарунком долі — якщо можна так висловитися — було те, що він ввечері дізнався про вбивство двох жандармів зі штабного телетайп-повідомлення. А це означало, що мине чимало годин, поки інформація дійде до Ервана, і що він зможе сам контролювати ситуацію. До того ж, коли кримінальна хроніка остаточно почала вказувати на катастрофу — облога будинку, стрілянина, ЗМІ на місці, — сам міністр офіційно доручив керувати операцією Морвану. Опівночі він вилетів з Бурже і понад дві з половиною години трясся у єврокоптері «Дофін», безперестанку перемовляючись з державним прокурором у Ренні і префектом у Кемпері. Підрозділ ГВНЖ вилетів слідом за ним до Фіністера.
Місцеві жандарми не чекали без дії на його прибуття. Сусідні будинки (у цій місцевості повно туристів) евакуювали, периметр оточили в радіусі кілометра, дороги перекрили. Крюшо перевірили, чи на навколишній території немає пасток — ніхто не знав, якої небезпеки чекати від убивць — і викопали траншеї, аби там могли укритися люди і обладнання, оскільки ділянка навкруг будинку була цілковито пласкою, без жодного горбочка, деревця чи скелі, за якими можна було б сховатися. Тепер, о сьомій ранку, практично всі окопалися. Два загони жандармерії департаменту і мобільна бригада оточили місце двома дугами, аби убезпечити всю зону і запобігти можливим спробам втечі.
Морван мав достатньо матеріалу для читання. Серед документів, які йому надали, був перелік зброї у власності Редліха. Напевне, етнолог зі скульптором перевозили цей арсенал, коли їх зупинили жандарми. Кульгавий запанікував і відкрив хаотичний вогонь. Психологічний профіль злочинців сумнівів не викликав: схиблені фанатики смерті, терористи, які сіють страх.
Піднімався білий, як крейда, день. Ранок обіцяв бути чудовим. Морван висунув голову і подивився на мовчазний будинок на відстані двохсот метрів перед собою. Не було помітно жодного руху, віконниці і двері зачинені. Він бачив, як навколо піднімаються голови жандармів, здебільшого у формених кашкетах з вишитою спереду гранатою, що вибухає. Він здогадувався, що хлопці не в захваті сидіти тут в окопі. Ніхто не мав бажання схопити кулю через вбивства, скоєні десь у Парижі злочинцями, за якими плаче притулок для божевільних. Кожен з них чекав на прибуття підрозділу ГВНЖ — хлопців, призвичаєних для таких протистоянь і спраглих до адреналіну.
Морван знову всівся і обвів поглядом сусідів по траншеї. Він погодився взяти з собою одного фліка з ЦБЗНО (Центрального бюро із запобігання насильства проти осіб), який спеціалізувався на сектах. Пішов на поступку міністрові, який наполіг на присутності цього фахівця. Нехай вже буде.
Там були ще троє бійців, про яких Морван вже чув раніше. Підполковник Верні допомагав Ервану з розслідуванням у Керевереку. Двоє інших, які не знати що тут забули, були військовими: Сімон ле Ґен, капітан-інструктор зі штабу бази «Керверек-76», Люк Аршамбо, лейтенант повітряної жандармерії, відповідальний за військову безпеку бази. Вони теж брали участь у слідстві Ервана, і цей фінальний бій був наслідком їхньої роботи. Були єдиними, хто не нервував і з рішучим поглядом вдивлявся у ціль перед собою. Справа ді Ґреко залишила по собі відчуття фрустрації, і вони прагнули реваншу.