Нова модна штука: звук. Гранати, окрім вибухів і газу, тепер видавали при детонації понад сто вісімдесят децибелів і таким чином паралізували супротивника.
Ґалюа кинув оком в бік будинку. Піднімався день і дедалі виразніше було видно, як важко підступити до об’єкта атаки, розташованого на відкритій місцевості.
— Є проблема з огорожею.
Навкруг будинку була стіна заввишки приблизно метр. Тільки-но Верні перейде за цю огорожу, зникне з поля зору. Захистити його буде неможливо.
— Ви добре подумали? — наполіг керівник групи.
Підполковник відчепив кобуру зі зброєю і став навколішки, готуючись вийти з рову.
— Я маю під курткою бронежилет.
— Повідомлю своїх хлопців. І дам вам сигнал по радіозв’язку.
Не чекаючи відповіді, Ґалюа вискочив з окопу і помчав до сусідньої нори.
— Можна знайти інший вихід, — спробував переконати його Морван, поки Верні застібав куртку.
— Ні, і нам обом добре це відомо.
Морван обернувся у бік ле Ґена й Аршамбо. Напружені обличчя, жовна і кістки випиналися під шкірою. Позаду них на полі збільшувалася кількість бійців, вони сипали на землю, наче чорний дощ.
Верні зробив жест, який мав би заспокоїти:
— В разі найменшої ознаки агресії я відступаю.
Він нахилився, аби краще чути зв'язок у навушнику: розпочиналася операція. Випростався на увесь зріст і пішов. У ту ж мить з іншої траншеї вискочили дві тіні і сховалися у траві. Морван врешті зафіксував свій навушник і почув розпорядження Першого — відтепер усі, хто наближався до будинку з синіми віконницями, виконували його накази.
Верні підійшов на сто метрів до будівлі, коли перший постріл збив його з ніг. Друга куля просвистіла в повітрі, як кришталева стріла. Відразу після неї черга. Сволота мала кулемети.
Морван хотів вилізти з траншеї і відтягнути офіцера, але хлопці з ГВНЖ вже кинулися до нього. Нові постріли. Він молився, щоб скажені психи не використовували набої з карбіду вольфраму, які здатні пробити кевлар.
Схиливши голови, жандарми тягли Верні за шлейки його жилета. Зі свого місця Морван бачив, що той ще притомний. Слідів крові помітно не було. Вони цілилися у захищену частину тіла. Знак доброї волі?
Команда рятувальників скотилася в траншею. Верні задихався. Йому повіддирали липучки бронежилета. Морван помилився: в жандарма влучили, з шиї текла кров. Він оглянув рану. Вочевидь куля лише легко зачепила шкіру на шиї з лівого боку. Всього лиш кілька міліметрів від сонної артерії: Верні був би вже мертвий. Війну оголошено.
Як підтвердження, у навушнику прозвучав наказ Ґалюа:
— Починаємо штурм.
Його голос гудів у динаміку, як турбіна.
— Краще медика мені надішліть! — бурчав Морван, поки ле Ґен надавав Верні першу допомогу.
Жандарми поляжуть, як мухи. Загиблі, санкції, тижні критики у ЗМІ. Лайно потече рікою.
Він випростався і побачив Ґалюа — принаймні подумав, що то був він, — який махав рукою. Тіні рушили з чотирьох сторін поля одночасно. Щонайменше двадцятеро чоловік просувалися двійками, перший тримав балістичний щит, другий — штурмову рушницю.
Морван більше нічого не чув. Усі перейшли на мову знаків. Колись він знав ці умовні сигнали, але все забулося. Був змушений слідкувати за операцією, як простий глядач.
Знову постріли. На коротку мить картинка перед очима завмерла. Далі усе рушило, жандарми відкрили вогонь у відповідь. Затріскотіли кулеметні черги. На всі боки розліталися грудки землі під ногами командос, від будинку відлітали уламки граніту, дерев’яні друзки і шматки черепиці.
Морван ризикнув визирнути ще раз: Верні евакуйовано. Стрілянина з усієї наявної зброї. Аршамбо і ле Ґен вели вогонь із впевненістю вишколених вояків. Фахівець із психології сект закам’янів на дні окопу, стискаючи руками свій дев’ятиміліметровий калібр. У Морвана вже не було колишньої спритності. Востаннє він брав участь у штурмі у вісімдесятих. Що у біса він тут забув?
Ні. Тіло ще сіпається, мій генерале. Він випростався, зірвав навушник, пересмикнув цівку своєї помпової рушниці і відкрив вогонь. За одну секунду відчув, що влився у бій. Він уб’є або загине, але згуртованість тієї миті ніхто не поставить під сумнів.
Хаотична стрілянина не вщухала. Здавалося, що різкі звуки пострілів розтинають небо. Запах пороху вдарив у ніздрі. Він перезарядив рушницю. Приготувався дати ще один залп, коли зауважив, що нападники підійшли до муру. Дві пари обабіч хвіртки поставали одним коліном на землю, притуливши рушниці до щік. Залишилося найважче: дістатися до будинку.