Тим часом троє банкірів, через яких стався стрибок цін, почнуть позбуватися своїх акцій. Кабонґо відкуповуватиме. Монтефіорі теж. Разом з ними він і собі поверне усе, що вдасться, а курс відновить свій крейсерський рівень. Не більше. Невдовзі конголезці забудуть про цю справу і Морван зможе продовжити блискавичну експлуатацію нових родовищ, подвоївши кількість бойовиків і регулярного війська на своїй землі. Він знову понабиває собі кишені і запише все в заповіт. У його віці працюють лише на потойбіччя.
Він підвівся (пов'язку на руці вже зняв) і лагідно поскубав за волосся Лоїка, який хропів у кріслі за робочим столом. Увесь день вони не мали спочинку, за безцінь розпродуючи активи, з приміщення місцевого філіалу «Firefly Capital», як ті базарні торговці, які позбуваються підгнилого салату, але попри фінансове фіаско він був щасливий провести той час з сином. Між ними відродилася певна подоба спільництва, як у часи мандрівок під вітрилом і регат.
Морван підійшов до вікна і став спостерігати за рухом автомобілів, які, наче мідними дротами і рубіновими вогнями, вимальовували на нічній дорозі чудернацький візерунок. Він мусив час від часу робити перерви, аби відповісти на питання вищого керівництва щодо подій у Локіреку. За свій прояв героїзму він здобув стільки ж лаврів, скільки й дошкульної критики. Як завжди.
Все життя він виправдовувався за свої вчинки і розтлумачував прийняті рішення перед зграєю невдах, які ховаються у безпечному місці. Він щойно холоднокровно убив трьох людей — убивць, але двоє з них були каліками. Завжди знайдуться журналісти, політики, брехуни, які дорікатимуть йому, що можна було (і треба було) вчинити інакше. Коли був молодим, такі коментарі сприймав дуже болісно. Згодом вони його запалювали. А нині залишали цілковито байдужим. Така ціна за те, що він поводився у житті, як людина дії.
Ні, як завжди, справжній шок крився глибоко всередині. Коли ти абстрагуєшся від роду людського — себто від маси, — ти стаєш потворою у буквальному сенсі цього слова. Як казав Ніцше: «Хочеш легкого життя? Тримайся ближче до стада і забудь у ньому про себе». Морван вкотре занурився у крижані глибини, так добре йому знайомі. Він постійно доводив свою відмінність, тримався на ризикованій межі між життям і смертю.
Цього разу знову вони. Але міг бути і він. Достатньо було міцно вбити цю думку собі в голову, щоб свідомість більше не запаморочувалася. Коли порожнеча вже в тобі, її поклику не чути.
Залишалася остання проблема: мовчанка Лоїка. Відучора він ані разу не згадав про аферу з влаштуванням шлюбу. Морван відчув за спиною легкий шурхіт. Кинув оком через плече.
Все приходить вчасно до тих, хто вміє чекати…
Син сидів у кріслі, наставивши на нього пістолет.
Після повернення з шпиталю «Сальпетрієр» її не покидало відчуття тривоги. А точніше — від того епізоду з ліфтом. Брудна кабіна і санітар у хірургічній масці, який стояв за її плечима. Тоді вона не знала, звідки взялася ця тривога. Тепер знала: чоловік з підіймача нагадав їй вбивцю зі Сент-Анн. Хоч вона не бачила обличчя ні одного, ні другого. Можливо, їхній запах. Чи просто постава…
Після госпіталю рішуче оголосила Карлові, який ні на крок не відходив від неї, що повернеться до себе додому, а не до клініки в Шату. Мурин зателефонував Морвану: дозвіл отримано. Опинившись біля своєї квартири, вона попросила перевірити помешкання, після чого замкнула двері, заблокувавши таким чином себе і його у «зоні безпеки». Напевне, Карл міг щось собі подумати (репутація Ґаель неодмінно мала дійти і до нього), але нехай мріє: вона вже змінила курс. Зараз просто вмирала зі страху.
Її другим рефлексом було подивитися новини. Впродовж кількох годин по колу переглядала усі новини і спеціальні репортажі, присвячені стрілянині у Локіреку, — деякі журналісти назвали її «масакра на Березі рожевого граніту», — наче щоб краще пересвідчитися у тому, що все добре закінчилося. Вона бачила ноші, мішки для мертвих тіл, обвуглені руїни будинку. Відстежувала хронологію подій. Щоразу повідомлялося, що Іво Лартіґе, Себастьян Редліх і Жозеф Ірісуанґа загинули під час штурму від рук однієї людини: її батька.
Але чи слідство з’ясувало все? Убивць насправді було четверо (так сказав їй Ерван), але хто може запевнити, що їх не було більше? Вона спробувала зв’язатися з братом: марно. З батьком те саме. Паскуди. Як запхати її до божевільні чи прикувати до ганебного стовпа, то ось вони, але зараз, коли вони обидва їй потрібні…