Ерван пошукав інформацію про Крауса в інтернеті. Чоловік відтоді викладав етнологію і релігієзнавство в католицькому університеті Левена. Перш ніж сісти на потяг, флік попередив його про свій візит: білий священик говорив французькою з гострим, як фасади Гента і Брюгге, акцентом; і запевнив, що буде радий допомогти. Це була його єдина зачіпка: Ерван спробував знайти когось із родин жертв, але Босів, Момперів і Верховенів у Бельгії — хоч греблю гати, а в нього не було ані часу, ані можливості з усіма ними контактувати і з’ясовувати, чи вони мають африканське коріння.
Коли потяг під’їжджав до кінцевої станції, Ерван розглядав фотографію Тьєрі Фарабо, виявлену врешті-решт серед документів — антропометричний знімок, зроблений через кілька днів після його арешту. Батько казав правду. Це був привабливий молодий чоловік з вузьким обличчям, правильними рисами і тендітною статурою. Біляве волосся і брови, замріяний вираз обличчя: важко було повірити, що ти дивишся на володаря пекла, двері до якого, можливо, і досі не замкнуто…
Брюссель, 18:00. Таксі. До Левена їхати півгодини. Ерван завжди мріяв потрапити до Фландрії, але ніколи не мав часу. Для нього цей регіон був скринею, повною скарбів, у якій було зібрано усіх його улюблених художників: від фламандських примітивістів до таких славетних майстрів XVII століття, як Рембрандт чи Рубенс.
Наразі побачений ним пейзаж не розчарував. Абсолютно пласка лінія горизонту, мідно-червоні вечірні присмерки, видовжені млосні тіні. Не кажучи вже про будинки і церкви, які, здавалося, були витесані з такого ж кривавого, як обрій, каменю. Золото і кров з’єдналися у шлюбі…
— Ви не повернули на Левен?
Водій проминув вказівник «Левен», дорогу яка звертала на схід, і попрямував автострадою N3 далі, чітко на південь.
— Вам не до Левена.
— Я ж вам сказав, що мені…
— Ви сказали Левен-ля-Нев.
— Це хіба не те саме?
— Ні. Це у франкомовній частині Бельгії.
Ерван ледве приховував своє роздратування:
— Поясніть, будь ласка: зекономимо час.
— Бельгія поділена на дві частини, валлонську, де говорять французькою, і фламандську, де говорять нідерландською. Ну, не зовсім, але…
— Про це я в курсі.
— До кінця шістдесятих років католицький університет Левена був у Левені, у нідерландомовній частині країни, але половина його студентів говорила французькою. Для фанатиків гасла «У кожної мови свій край» були нестерпними. Тож почалися вуличні маніфестації, сутички. У нас це називають «мовна криза», але головно це було: Walen buiten! «Геть валлонців!».
Ерван подумав про релігійну війну, у якій б’ються за мову.
— І що далі?
— Проголосували за розділення на два університети і поспіхом збудували нове місто у франкомовному Брабанті.
— Левен-ля-Нев?
— Так. Специфічне містечко. Усе звели впродовж кількох років.
Ерван сподівався побачити готичні будівлі, гострі шпилі, зубчасті орнаменти, ґратчасті вікна. Але перед його очима була пішохідна зона, всіяна страшними сірими будівлями. Такі нашвидкуруч зведені квартали є на околицях багатьох міст, де між двома житловими масивами розташовано кафетерії, пральні, супермаркети.
— У мене зустріч на філософському факультеті.
— Це у коледжі Еразма. Я туди не можу заїхати на машині.
Ерван попросив висадити його під модерністською дзвіницею біля входу на якусь сіру еспланаду. Його кроки лунко застукотіли по бруку. Будівля, до якої він прямував, більш-менш відтворювала обриси старої архітектури: аркові вікна, колони з V-подібними капітелями. Виглядало це дивно, начебто у стару форму залили новий бетон.
— Мені потрібен отець Краус.
Студент, який стояв за конторкою, байдуже вказав пальцем на стелю. Ерван підвів очі: бібліотека на кілька відкритих поверхів угору. Книжкові стелажі з балконами, які тягнулися навкруги центрального патіо. Характерною особливістю архітектурного стилю внутрішнього оздоблення було чергування двох кольорів — білі колони і перегородки, парапети зі світлого дерева.
Ерван роззирнувся у пошуках сходів. Отець Краус був десь у відділі психіатрії або етнології.
Священику було за сімдесят, але коротко стрижене біле волосся надавало йому на диво бадьорого вигляду. Невисокого зросту, у зле пошитому чорному костюмі. Треба було підійти ближче, щоб розрізнити бездоганно білий, як облатка, комірець священика. Між двома рядами книг, схилившись над якимсь трактатом з етномедицини, отець Краус скидався на милу тваринку, яку намагаються захистити в умовах природного ареалу її існування.