Ерван був виснажений дорогою, безсонною ніччю та всім іншим. У нього не було ані часу, ані сил, щоб довго розкланюватися. Він представився і попросив влаштуватися у якомусь тихому кутку, де б він міг поставити свої запитання.
— Звісно, — сказав місіонер, кладучи книгу на полицю. — Після вашого дзвінка я перечитував свої нотатки з тих часів.
Його акцент мав характерні германські нотки, які надавали його словам особливої ґрунтовності.
— Чи можу я з ними ознайомитися?
— Ні: лікарська таємниця. Прошу, ідіть за мною. Непоганий початок. Ерван пішов слідом за ним. О цій порі бібліотека була порожньою. Дерев’яні лінії парапетів володіли дивною кінетикою. Якщо довго вдивлятися, здавалося, вони оживали і починали танцювати.
— Спершу я б хотів вам дещо показати.
Вони просувалися вздовж балюстради, потім Краус відчинив якісь двері за допомогою магнітної картки. Вони опинилися в анфіладі невеличких залів без вікон, з цегляними стінами, пофарбованими у білий колір. У кожному приміщенні були африканські статуетки, дерев’яні або глиняні, всіяні цвяхами, обмотані рослинними волокнами і шнурками.
— Ця експозиція, присвячена Лео Біттрем’є, який на початку XX століття був місіонером-кларетином в Африці, досліджував там культуру йомбе і відсилав ці сакральні речі у великих кількостях до Бельгії. Правдивий фламандець, який відмовлявся говорити французькою «навіть перед королем» і зневажав колоністів. Він стверджував, що білі принесли в Африку «не цивілізацію, а сифіліс».
Ерван хотів було перервати цей ліричний відступ, але сказав собі, що насправді він приїхав сюди пройнятися цією культурою. Він затримався перед однією фігуркою месника у брезентовій накидці з нашпиканими у груди цвяхами, гострими маленькими зубами і ромбоподібною головою.
— Один із найстрашніших наших експонатів, — сказав Краус, поклавши на голову фігурки руку, як дресирувальник, який гладить приборканого хижого звіра. — Цей нконді призначений для звільнення дітей, які їли землю, від навіженості.
— В ході слідства я вже трохи вивчив ці вірування і…
— Це набагато більше, ніж вірування! Це метафізика. Сама канва життя. У чорних немає ні випадковостей, ні фактів, які не можна пояснити. Між Богом і людьми є антресоль: окремий поверх з духами, таємними силами. Якщо за європейською версією конголезець помирає від СНІДу, то африканська правда така: один з його синів чаклун і убив його, наславши хворобу.
У наступних залах мінконді змінювали свій вигляд — злегка обтесані шматки дерева, полотняні мішечки, оздоблені брязкальцями, камінці, обплетені шнурками. Достатньо було однієї деталі, аби обернути їх на сакральні об’єкти, які володіють магічною силою і мають важливе значення.
— До речі, — продовжив Краус, — ваш батько мав би утаємничити вас у цей світ.
— Вам відомо, хто мій батько?
— Пошукав в інтернеті: ваше прізвище не могло бути випадковим збігом.
— Ви з ним були знайомі у ті часи?
— Дивно, але ні. Я познайомився з ним значно пізніше, у двотисячних роках, коли він надав свою колекцію для нашої виставки.
Ерван не знав, що батькові мінконді кудись мандрували.
— Востаннє, коли ми бачилися, — зізнався Краус з радісною міною на обличчі, — він дав мені зрозуміти, що пожертвує свою колекцію нашому університетові.
Гарна новина: ні він, ні його брат зі сестрою не успадкують ті страшні штуки, наповнені лихою енергією. Ерван знову затримався перед стовбуром пальми, до основи якого було примотано мушлю. Це було схоже на своєрідний напіврослинний, напівмінеральний кинджал.
— У чому різниця між безумством і вірою? — продовжив Краус. — Віра у те, що Ісус Христос ходив по воді, з точки зору психіатрії, могла б дістати помилкову оцінку…
— В ім’я своєї віри Фарабо забрав дев’ять життів.
— А яку різанину влаштовували християни, мусульмани, буддисти в ім’я своєї релігії? Ми прийшли.
Краус відімкнув двері і відступив, аби пропустити Ервана.
Одна за одною на стелі загорілися лампи, освітивши ряди столів для читання.
— Сідайте.
Ерван влаштувався за одним з них. Панотець сів навпроти. Цього разу він дістав диктофон.
— Ви не будете проти, якщо я записуватиму?