— Зовсім ні, але спершу я маю поставити вам одне запитання.
— Будь ласка.
То не була слушна нагода грати у мовчазного фліка.
— Ви сказали, що розслідуєте серію вбивств у Парижі.
— Так.
— Сьогодні вранці я прочитав у пресі, що їхніх імовірних виконавців було вбито під час стрілянини у Бретані…
Ерван обрав напівбрехню:
— Саме так, але для паперової звітності я мушу якомога докладніше скласти портрет того, хто їх надихнув: Тьєрі Фарабо.
— Ви хочете сказати, що копаєтесь у минулому Людини-цвяха, шукаючи там доказів для нинішньої справи? Можливо, ви чогось не зрозуміли?
Ерван усміхнувся. Він завжди приписував служителям церкви своєрідну простодушну невинність, яка в дійсності оберталася на наївність, що межує з ідіотизмом. Краус до цієї категорії не належав.
— Усе виявилося заплутанішим, ніж ми передбачали, це правда. Троє чоловіків, яких ліквідовано у Фіністері, створили культ Людини-цвяха, і ми переконані, що саме вони впродовж останніх двох тижнів скоювали ті несподівані вбивства. Однак нам бракує конкретних доказів. І, можливо, якщо ми більше дізнаємося про їхнього кумира, то знайдемо нові підтвердження.
Усмішка не сходила з обличчя бельгійця:
— Вмикайте вашу машину.
Перше запитання:
— Ви пам’ятаєте, як зустрілися з Фарабо?
— Ясна річ. Коли його затримали, я керував диспансером у Лубумбаші. Мене викликали як психіатра, і я вирушив до Лонтано, аби провести його попереднє обстеження. Я найбільше підходив для цього: лікар і священик, знайомий з віруваннями йомбе.
— Як він поводився?
— Був у стані шоку.
— Через скоєні ним вбивства?
— Через полювання, яке влаштував на нього ваш батько.
Ерван відчув, як спазм стиснув йому живіт:
— Що ви… що ви можете про це сказати?
— Мені не дуже багато відомо. Це тривало кілька тижнів у місцевості, яку можна було б назвати… неспокійною.
Ерван подумав про фотографію з цілком неушкодженим Фарабо:
— Гадаєте, мій батько катував Фарабо, після того як його схопив?
— Гадаю, саме переслідування було… психічним катуванням. Для обох. Фарабо добре знав джунглі. А Ґреґуар Морван, навпаки, не мав жодного досвіду. Однак не відступив. Він продовжував переслідувати Фарабо, виснажив його голодом, загнав у глухий кут, схопив і доставив у Лонтано.
В голосі старого місіонера відчувався певний захват. Чоловік, який мав би засуджувати застосування жорстоких методів (він був психіатром) і закликати до милосердя (він був священиком), захоплювався хоробрістю і наполегливістю «мисливця».
— Йшлося не лише про фізичну витривалість, — додав він. — Глибоко в лісі Фарабо діяв на своїй території — на території містичних сил. А ваш батько самотужки протистояв могутньому і незнайомому світові.
— Ви у це вірите?
— Я вірю у те, що він перебував у дуже несприятливих обставинах і, на мою думку, ваш батько, якщо дозволите так висловитися, має яйця.
Він приїхав сюди не для того, щоб вислуховувати панегірики на честь Старого.
— Ви лікували Фарабо?
— Підручними засобами. Він був у стані цілковитої прострації. Своєрідної каталепсії духу. Мені довелося призначити йому заспокійливе, щоб вгамувати і повернути до реальності. Паралельно, я зміг допитати свідків.
— Я гадав, що свідків не було.
— Не вбивств, а загальної атмосфери у місті. Мешканці Лонтано два роки жили в умовах справжнього терору.
Ерван вкотре ставив собі запитання: яким чином убивці вдавалося завойовувати довіру своїх жертв? Можливо, він шукав саме цього доказу? Трохи згодом.
— У матеріалах судової справи я прочитав, що Фарабо був відомий як нґанґа. Мешканці мали б підозрювати його від самого початку, так?
— Авжеж, чорні мали б, але ніхто не хотів говорити. Насамперед зі страху, а поза тим — через повагу. Про нього ходили легенди. Подейкували, що він ночами блукає у лісі, оголений і обмазаний глиною, що він говорить з демонами. Розповідали, що він обертався на різних звірів — байки африканців.
— Вони мали б його видати.
— Ні. Нґанґа, який створює мінконді з плоті білих, знає, що робить, і є дуже могутнім.
— Скидається на те, що ви схвалюєте цю версію. Хіба Фарабо не був просто божевільним?
— Він відчував загрозу з усіх боків: від чаклунів, від страшних таємничих сил. Як психіатр я діагностував шизофренію з параноїдальним синдромом. Але інші колеги не підтримали мою думку. Вони вважали, що це просто релігійний запал.
Його акцент пом’якшав: ламаний темп розмови розгойдав його фрази.