— Вам вдалося його допитати?
— Я завоював його довіру. Він розповів мені про себе. Я маю на увазі, про своє дитинство. Ви знаєте його історію?
— У загальних рисах. Змалку ріс без батьків, поміж селян Нижнього Конго, які утаємничили його в магію йомбе.
— Цілковита правда. У віці дванадцяти чи тринадцяти років він уже був знаним знахарем, який умів змусити чаклунів відригнути з'їдені ними душі, розтрощити їхні невидимі щелепи.
— Коли, на вашу думку, він перейшов? Я маю на увазі, у божевільний стан?
— Важко сказати. В ході боротьби з духами він поступово почав відчувати, що його з усіх боків оточують загрози. Він чув голоси, страждав на галюцинації. Мусив убивати — не було вибору.
Ерван вирішив перейти до суті:
— У цій справі я маю четверо вбивць і чимало жертв.
— В газетах писали про трьох…
— Газети не поліція. Проблема у тому, що вбивці діяли цілком непомітно. Жодних слідів, жодних свідків. До того ж, схоже на те, що жертви не чинили їм опору.
— І що?
— У Лонтано усе відбувалося так само. Ніхто нічого не бачив, а головне — жінки йшли за Фарабо без жодного страху, що на тлі міста, охопленого панікою, видається нелогічним.
Фелікс Краус не відповів. З його вуст не сходила посмішка. Запала така тиша, що Ерван чув — або йому здавалося, що чув — шум двигуна системи вентиляції.
— Вам відомо, у чому секрет Фарабо? — наполіг він. — Яким чином він вступав у контакт з жертвами і переконував їх слідувати за собою? Чому при цьому ніхто ні разу його не помітив?
— Відповідь проста: у нього був спільник.
— Прошу?
— Ну, не спільник, радше асистент.
— Та про що ви говорите, чорт забирай?
Краус не став чіплятися до лайки. Навпаки, він тішився здивуванню Ервана, як той, хто розповідає, чим закінчується фільм.
— Малий хлопчина з вулиці. Сирота років десяти.
— Чорний?
— Білий.
— Він ще живий?
— Не знаю.
Ерван відкинувся на спинку стільця. Його настрій кардинально змінився. Мав враження, що нарешті знайшов те, що потрібно.
— Розкажіть про нього.
— Знання нґанґи передаються від втаємниченого до втаємниченого. Фарабо необхідно було мати учня, спадкоємця, перш ніж його запроторять до в’язниці чи лінчують білі мешканці Лонтано. Знайшов Ноно. Хлопчину, який, мабуть, нагадував йому самого себе у дитинстві.
Він не знайшов жодної згадки про це у матеріалах суду.
— Я насправді не цікавився цим аспектом справи, — продовжив панотець. — Ноно відразу перевели до диспансеру у Лубумбаші. Я попросив, аби мені дозволили з ним поговорити — мені відмовили. Попросив ознайомитися з його справою — теж відмова. Під час процесу про його існування не згадали ні разу.
Ерван уже зрозумів, що до цього зникнення приклав руку його батько. Поборник другого шансу, поборник принципу «Строго карає той, хто любить». Він не раз бачив, як той пробачав, відпускав гріхи, сприяв відновленню кар’єри в поліції. І так само поводився зі злочинцями.
— Стосовно малого усі дійшли консенсусу: поліція, адвокати, судді вирішили його не притягувати до відповідальності, — продовжив Краус. — Він, бідолаха, і так натерпівся, не варто чіпати живі душевні рани.
— В якому сенсі натерпівся?
— По-перше, пройшов ініціацію кемба. Знаєте, що це?
Ерван пригадав пояснення Редліха: обрізання по живому, сире м’ясо, іноді людське, виживання у дикому лісі, тілесні покарання…
— Так, мені розповідали.
— Додайте сюди ще певні… магічні обряди.
— Тобто?
— Усе вказує на те, що він брав участь в убивствах.
В Ервана закрутилася голова: цьому хлопцеві, якщо він іще живий, зараз приблизно п’ятдесят років, і він ідеально відповідав ролі Людини-цвяха номер два. Чому батько ніколи йому про нього не розповідав?
— То, на вашу думку, хлопчина допомагав йому заманювати жертви у пастку?
— Ясна річ. Хто чекатиме загрози від дитини? Можливо, він приводив жертву у якесь відлюдне місце, а можливо, Фарабо відразу був поруч — старший і молодший брат, — або ще якось…
— Вам ще щось відомо про нього?
Краус поліз рукою до кишені і жбурнув на стіл складений учетверо папірець.
— Я був певен, що вас зацікавить цей слід. Диспансером, де його лікували, керувала така собі сестра Марселла. Валлонка. Я поцікавився: нині вона мешкає у Кортрейку, за кілька кілометрів звідси.
Ерван відчув пришвидшене биття серця. Надто добре, точніше, просто неймовірно, щоб бути правдою: дитина, яка була спільником Людини-цвяха, а тепер дорослий чоловік, імовірно, травмований на все життя, перебуває десь поблизу і його можна допитати.