Ноно.
Саме тоді, коли його вшановували за успішне розслідування, а Мобуту готував йому підступний подарунок, родовище у концесію, Морван шукав для малого надійний притулок. І знайшов такий у Бельгії, поблизу міста Онель: церковна установа Малапанс. Ніхто цього не знає, але тоді це була єдина перемога для нього: врятувати дитину від кігтів диявола і від участі у судовому процесі.
Наступного року він не відвідував Арно — боявся, що сам такий візит нагадає тому про кошмар у Лонтано. Новина про пожежу приголомшила його, але вкотре не здивувала: від Людини-цвяха і його спільників не можна було чекати нічого доброго. Вогонь був гідним фіналом цієї історії. Нічого життєздатного.
Тепер, коли він ступав по килиму опалого листя, йому здавалося, що розчавлює дитячі рученята. Перед очима знову спливали почорнілі трупи у морзі, результати розтину, свідоцтва про смерть. Він усе перевірив: це таки був нещасний випадок. Чи радше ненавмисне вбивство. Електричну мережу проклали, як і все інше — абияк. Вистачило одного перевантаження, і спальня зайнялася…
У цю хвилину він ненавидів свого сина. Цей лайно-викривач таки знайшов спосіб повернути до життя його спогади про той трагічний епілог. На іншому кінці парку виднілися будівлі музею Орсе з величезним годинником нагорі. Лівий берег не мав, що йому запропонувати. Берег художників, богемної буржуазії, нероб. Доведеться повертатися до себе, у рідний район 8-го округу.
Він прямував у бік великого кола площі Конкорд, коли його раптом осяйнула думка. Знову перед очима була нажахана дитина, яка забилася в кут у лігві вбивці, худеньке тіло, голова, переповнена огидними жахіттями і звірячими злочинами. А тоді одразу обвуглені трупи дітей на полицях холодильника. А не могли тоді чогось наплутати? А може сталося непорозуміння? Чи хтось усе підлаштував?
Він пришвидшив ходу. Можливо, інстинктивне відчуття його сина було слушним. Так чи інакше, йому варто ще раз перевірити список загиблих тієї ночі — і тих, хто вцілів: він не сказав синові, що кільком дітям з групи вдалося тоді врятувалися від вогню.
Чи не було часом серед них Арно Луаєна?
Деколи краще не знати. Дійшовши до площі Конкорд, він витяг своє посвідчення і почав ним зупиняти таксі.
Перше, що Ерван побачив, коли піднімався до своєї квартири, — кремезного мурина, який сидів на сходах. За його плечима ще один велетень прихилився до стіни, у костюмі, світловолосий, з фізіономією десантника. Вилитий Морван. Але найнесподіваніше було між двох колосів: Ґаель, яка, здавалося, була вдвічі меншою і на десять років молодшою. Маленька дівчинка сиділа зі стуленими колінами, тримаючи торбинку Луї Віттон, яка цього разу відігравала роль дорожньої валізи.
— Що ви тут загубили? — спокійно запитав він.
— Я перебираюся до тебе.
— З якої радості?
— Ти не прослухав мої повідомлення?
— Мені здається, ти добре захищена.
Він порівнявся з ними. Чорний скочив на ноги, виявляючи йому таку саму повагу, як і його батькові. Ерван привітався жестом руки. Другий теж випнувся у положення «струнко». Хлопці відразу викликали у нього симпатію: вони щодня терпіли Старого, а тепер мусили зносити ще й дочку.
Ґаель не поворухнулася. Провокаційний блиск в очах, підборіддя втиснуте між ключиць. Він впізнав добре знайому малу нахабу, яка з огидою дивиться на світ і на інших людей.
— Як ви ввійшли до будинку? — запитав він церберів. — За допомогою підручних засобів, кинув чорний, не знаючи, чи його похвалять за таке геройство, чи надають по руках.
Ерван витяг ключі:
— Як так, то вже могли б і в квартирі почекати.
— Я те саме їм казала, — додала мала вередуля.
— Можете повертатися додому, — сказав він їм, відмикаючи двері.
Тілоохоронці нерішуче перезирнулися.
— Я зателефоную своєму батькові, не хвилюйтеся. Відтепер вона під моєю опікою.
Вони ще кілька секунд вагалися, а тоді попрощалися з Ґаель так, наче то була іспанська інфанта. І бадьорим кроком зникли на сходах, більше не намагаючись приховати своє полегшення.
Ґаель увійшла до квартири і жбурнула свою торбу до спальні Ервана. Без жодних вагань попрямувала на кухню і відчинила холодильник. Взяла звідти пиво і простягнула Ерванові: