Аналіз телекомунікацій ще не завершився. Вивчалися дзвінки усіх солдатів школи починаючи від ранку п’ятниці до вечора суботи, а також дані з базових станцій мобільного зв’язку у цій зоні. Матеріалів небагато: бретонці особливо телефонами не користувалися, а у «Кервереку» під час посвяти усі мобільні телефони позабирали.
На кожного курсанта було заведено стандартну особову картку — усі пілоти мали там майже однакові показники, а драконівський відбір до К-76 не давав підстав у них сумніватися. Ерван потайки попросив Кріпо більше уваги приділити минулому Бруно Ґорса — теж нічого вартого уваги.
Ерван хотів би відтворити усі переміщення кожного курсанта за останні дні, але без камер спостереження, єдиними свідками були самі ж підозрювані. Повітряно-морська база все більше і більше скидалася на чорну діру, яка поглинає усе світло, усю інформацію.
— Прибуваємо! — прокричав ле Ґен, вказуючи пальцем в ілюмінатор.
Ерван підняв свій погляд і побачив лише мерехтливу луску ночі. Уся поверхня моря, скільки оком кинеш, сміялася тисячами сріблястих зубів. Він нахилився більше: внизу проступала здоровенна чорна пляма. Неповороткий у своєму рятувальному жилеті, він нарешті ідентифікував це здоровенне озіїще під ними: «Шарль де Голль».
Жодних світлових сигналів і прожекторів. Сліпе судно. Корабель-привид розміром з величезний нафтовий танкер. Контури монстра виділялися на тлі моря і неба лише тому, що були темнішими.
Ця споруда не вписувалася ні в які людські мірки. Башта у шістдесят поверхів лежала на воді і якимсь дивом не йшла на дно. Єдина вертикальна конструкція, всипана антенами і радарами, здіймалася зліва. Ерван пригадав собі, що цю частину корабля називають «замок». Назва була дуже влучною, але він вагався між божевільною гігантоманією Людвіга II Баварського і лігвом королеви з «Білосніжки». Цитадель настовбурчена турелями, проштрикана амбразурами. Без будь-яких ознак життя.
— Вражає, га?
Аршамбо, який сидів біля пілота, повернувся до Ервана. Той посміхнувся, щоб його не розчарувати, але ця ніч, гуркіт лопатей, величезність корабля радше справляли враження, ніби потрапив у якийсь кошмар.
— Нас зустрінуть і заберуть десантники! — додав Довгань і обернувся назад.
Ерван кивнув головою. Під шоломом свистіло у вухах. Вони були всього за кілька метрів від палуби корабля. Злітну смугу заливало червоне сяйво. Вони сідали просто на величезну пляму крові.
— Вночі, після сигналу про світломаскування, — пояснив ле Ґен, — усі вогні перемикають на червоне. Навіть у небойовому режимі на авіаносці не має бути жодного видимого білого джерела світла.
Прибігли люди у жовтих дощовиках, помаранчевих жилетах і синіх шоломах. Маневрувальник відчинив дверцята «Дофіна». Ерван розстібнув ремені безпеки і стрибнув на землю.
Незважаючи на краплі дощу, які періщили в очі, він уважно розглядав палубу, яка губилася у темряві. Жодного літака. Мимоволі Ерван відчув розчарування. Він хотів би побачити, як катапульта запускає «Рафаль» у небо, гальмівний трос зупиняє літак при посадці, а навколо нього бігають «жовті собаки», наче тренерська команда боксерів між раундами.
Підійшов каптенармус. Вітання, представлення, рукостискання. Обличчя ховалися під капюшонами. Ерван нічого з того, що йому сказали, не зрозумів. Кожне друге слово здував вітер і заглушав брязкіт.
Вони поскидали рятувальні жилети і попрямували до «замка». Металеві двері відчинилися зі звуком, схожим на цокіт підкови. Ерван очікував побачити всередині величезний ангар із винищувачами і гелікоптерами, але перед очима з’явився лабіринт вузьких коридорів, проходів і сходів. Усе було червоним. Не лише освітлення, але й сигналізація і аварійне обладнання.
Вони піднімалися спершу одним ліфтом, потім другим.
— Споруда має більше десяти поверхів, — уточнив офіцер.
Усі рухалися мовчки, у цій ході було щось схоже на поховальну процесію, якась урочистість. Двері відчинилися, знову з металевим брязкотом. Внутрішнє оздоблення у пурпурових променях нагадувало розпечену конструкцію, яка щойно вийшла з плавильної печі.
Знову коридори, труби, герметичні двері з поворотним колесом. Вони перетиналися з людьми у комбінезонах, які говорили у мікрофон своїх рацій; долітали слова «патруль» і «папа Шарлі».
Офіцер зупинився перед дверима, на яких не було жодних позначок:
— Адмірал ді Ґреко може приділити вам тридцять хвилин.