— Мене вже багато разів запевняли у цьому, але ви бачите результат.
— Сталася недбалість. Ми покараємо винних. Але ви можете не сумніватися у тому, що ризики зведено до мінімуму.
У каюті було надто гаряче, Ерван не мав чим дихати. На потилиці проступив піт і змішувався з краплями дощу, які ще не висохли на його комірі.
— Ви відповідаєте за усіх своїх солдатів?
— Звісно.
— А за інструкторів? Курсантів? Особовий склад? Технічний персонал?
— Усі проходять обов’язкову психологічну перевірку, співбесіди. Ще раз повторюю, тут, як ніде більше, ми не можемо собі дозволити легковажно ставитися до підбору вояків.
Ді Ґреко говорив спокійно. Його погляд, його голос випромінювали якусь дивну суворість. Навіть його постать, у темно-синьому кітелі без жодних шевронів, мала якусь аскетичну форму.
— Що ви думаєте про Бруно Ґорса?
— Це ваш підозрюваний?
— Відповідайте на моє запитання.
— Хороший військовослужбовець. Зразковий пілот.
— І садист. Ґорс керує радою курсантів, — зауважив Ерван. — Саме він у найменших дрібницях розробляв сценарій цьогорічної посвяти. На місці він виконував роль УК, «унікального ката».
Офіцер переплів свої видовжені пальці, фаланги яких нагадували морські вузли.
— Припустимо, що лейтенант має своєрідний гумор. Це не робить його убивцею.
— Мені здалося, що він зациклений на одному пунктику: «по limit».
— Такого випробування не існує.
— Саме це я чув від усіх інших. Щоправда, тільки-но я ненароком про нього згадую, як вони накладають в штани.
— Його не існує з точки зору керівного складу «Керверека». Лиси не зобов’язані розповідати про нього під час презентації свого проекту.
— Отже, ви визнаєте, що стосовно цих урочистостей існує прогалина в інформації, якою ви володієте?
— Цього року випробування «no limit» не було. Що конкретно ви шукаєте?
Ерван підвівся і підійшов до столу:
— «No limit» дає можливість КШПМА довести свою хоробрість, свою витривалість. Це апофеоз своєрідного підйому на Голгофу. Я припускаю, що ви потайки враховуєте його результати, коли заповнюєте особові справи ваших курсантів.
У відповідь ді Ґреко підвівся зі свого крісла. Ерван повернувся на своє місце. Вони вдвох почали танцювати якийсь дивний балет. Їхні тіні відбивалися на стіні, наче в якомусь театрі балійських маріонеток.
— Буду з вами відвертим, — прошепотів адмірал. — Ви маєте рацію. Під час цього «вікенду» ми випробовуємо межі витривалості наших курсантів. Але не тих, про кого ви подумали. Нам не потрібна посвята, аби переконатися, що наші майбутні пілоти є хоробрими і готовими до небезпеки. А втім, нам треба знати межі інших.
— Інших?
— Лисів. Старшаків.
Мовчазна пауза. Ерван відчув, — він це відчув фізично, — що усі знаки, які він дотепер брав до уваги, перемкнулися у зворотній бік. Наче він від самого початку використовував для дешифрування ієрогліфів неправильний код.
— Ви колись чули про тест Мілґрема? — продовжив ді Ґреко.
— Щось таке чув, так.
— Американський психолог Стенлі Мілґрем розробив у 1960-х знаменитий щоденник спостережень. Він вдавав, що перевіряє знання людини, ставлячи їй запитання. Коли той помилявся, інший учасник експерименту піддавав його електричному розряду, щоразу сильнішому. Насправді, цей суддя, який вмикав вольти, і був об’єктом дослідження, а інший — всього лиш актор, який імітував страждання. Мета тесту була зрозумілою: до якої межі у катуванні може дійти людина, коли вона прикривається начальством? Чи можна убити когось під приводом лише того, що ти виконуєш накази?
Результати, які отримав Мілґрем, виявилися неприємними. Більшість учасників експерименту, позбавлені відповідальності, підкорялися наказами аж до вбивства. У глибині душі вони, мабуть, насолоджувалися можливістю задовольнити свою інстинктивну жорстокість, захищені субординацією. Це була наукова демонстрація того, що саме будь-яка війна доводить в реальному житті.
— Ви хочете сказати, що ваша посвята функціонує як тест Мілґрема?
— Саме так. Я не можу розкрити вам усіх подробиць, але впродовж цієї доби за старшаками уважно спостерігають. Ми вивчаємо їхню реакцію, їхні крайнощі, їхній садизм. Ми готуємо у «Кервереку» елітних пілотів, а не катів. Не може бути і мови про те, щоб віддати наші літаки в руки неврівноважених людей, які за першої нагоди піддаються своїм поривам.
Тепер Ерван спітнів від сорому. Він хотів повернутися до своєї кімнати, прийняти душ і закутатися у ковдру. Доброго вечора.