Він узяв телефон.
Марк Сесбі був аналітиком у «Blackrock», найбільшої у світі компанії з управління активами, з десятьма тисячами своїх солдатів, які обертали капітал розміром у три трильйони п'ятсот мільярдів доларів. Лоїк знав його ще з часів Волл-стріт. Англієць був фахівцем з гірничодобувних фондів. Велетень з бакенбардами, як у Джо Кокера, і глибокий шанувальник екстраваґантних картатих костюмів — клітинка, винятково британська клітинка!
— Ти зауважив зростання «Колтано»? — з ходу почав Лоїк, без зайвих прикрас.
Він телефонував на особистий номер, усі розмови на лініях «Blackrock» записували.
— Я не розумію чому, — відповів англієць.
— Це усе, що ти можеш мені сказати?
— Чоловіче, це твоя контора. Це ти б мав мені пояснювати що до чого.
У Сесбі, який був родом з Ліверпуля, збереглася специфічна пролетарська манера висловлюватися.
— Ти чудово розумієш, що там усе набагато заплутаніше, — ухилився Лоїк. — Хто скуповує?
Аналітик глузливо посміхнувся:
— Чувак, не хочу тебе розчаровувати, але я не уявляю, хто зазіхнув би на твою діру у лісі… Не кажучи вже про те, що їхнього шефа щойно закатрупили. Ми знову повертаємося до проблеми ринків, які розвиваються: ідея гарна, але за умови, коли немає війни, корупції і політичної нестабільності…
Лоїк знав цей вічний рефрен напам’ять.
— Нічого не чув про чиїсь імовірні плани поглинання?
— Чому вже не про третю світову?
— Акції ростуть. Їх скуповують, створюючи ажіотаж.
— Хочеш пораду?
— Не стидайся.
— Якщо є якісь типи, настільки прибацані, що ставлять на твої каменюки, зароби собі. Продай їм за максимум і вклади отримані гроші в якісь перспективні активи. «Колтано» спить так міцно, що вам запхають в сраку і навіть не розбудять.
— Дякую за пораду, — засміявся Лоїк.
Він поклав слухавку, задоволений іміджем фірми: його підривна робота була ефективною. Втім таємниця і далі залишалася нерозгаданою. Він подивився на годинник — середина дня на Волл-стріт — і набрав ще один номер.
Арно Кондамін був трейдером, тобто покупцем. Він пережив кризу 2008 року і досі користувався довірою багатьох інституціональних фондів. Це був дивний хлопець, пелехатий і з дитячими рисами обличчя. Ботан у сірому костюмі, який здавався прибитим до свого крісла. Він працював, обідав і, мабуть, спав біля свого біржового терміналу Блумберга.
Кондамін був не таким скептичним, як Сесбі — думка про спланований напад не видавалася йому аж такою безглуздою:
— Це реальна загроза: ваш портфель занадто розпорошений. Немає основного власника, немає чіткої силової лінії… До того ж, з огляду на смерть Нсеко, група стала ще вразливішою.
— Ти знаєш хто скуповує?
— Звідки я можу про це знати?
Офіційно прізвища ринкових покупців і продавців є конфіденційною інформацією. Але насправді операції великого розмаху були секретом Полішинеля, і для пожвавлення торгівлі брокери не вагаючись зливали усе про того чи іншого «хитрого» призбирувача.
— Подзвони своїм брокерам. Поцікався, хто купує і за чиєю вказівкою.
— Але ж так не робиться.
— А я нюхаю максимум раз на рік, на Різдво.
— Що я з цього матиму?
Лоїк продовжив загадковим тоном:
— Ти не пошкодуєш.
— Я передзвоню.
Лоїк заклав руки за потилицю і почав зважувати обидві гіпотези. Поглинання, яке запустила група конкурентів із сильними позиціями у видобувній галузі. Або дрібні хитруни, які в курсі про родовища і затіяли інсайдерську махінацію.
Вторгнення або зрада: це треба з’ясувати.
Зрештою він зважився на невеличку «доріжку», щоб прочистити голову.
— Будете вечеряти?
— Ні, дякую.
— У їдальні ще мала б залишитися тріска по-баскськи і…
— Я не голодний, я ж сказав.
23:00. Ерван пошкодував, що відкинув пропозицію Аршамбо, але він насилу пережив зворотний шлях. Він не знав, що морську хворобу можна заробити в повітрі. Пориви вітру трясли «Дофін» як грушку, а його серце було одним з її стиглих плодів. Тепер він відчував неабияку насолоду від контакту з твердою землею. Він страшенно змерз, змок до останньої ниточки і хотів лише одного: сховатися від усіх у своїй кімнаті.
— Перекажіть Верні, щоб зайшов до мене за п’ятнадцять хвилин.
— О цій годині? Я…
— Я не сумніваюся, що він ще працює.
— Добре, командире. Моя присутність потрібна?
Ерван вже не мав сили боротися з військовою лексикою: його поволі зносила ця течія.
— Ні. Ранкова нарада завтра о 8:30 у їдальні. Втім, якщо дізнаєтесь щось цієї ночі, телефонуйте мені на мобільний телефон.