Він відсалютував Довганеві і рушив до лівого блоку, де були особисті кімнати. Нудота відгукувалася спазмами у животі. Він піднявся сходами і далі дістався свого прихистку у цілковитій тиші. За дверима не було чутно ні звуків радіо, ні телевізора. Лише крики чайок, які подекуди приглушувала вібрація шибок, що трусилися від вітру. Повна журба.
Кріпо був увесь в роботі. Обидва принтери були максимально завантаженими. Один випльовував надруковані таблиці з даними, інший — протоколи допитів. На одному зі столів два монітори прокручували довгі записи відеоспостереження. Кріпо, клацаючи на своєму Маку, одним оком дивився на монітори. Ерван здогадувався, що той прибрав до рук архівні відео за попередній тиждень — про всяк випадок.
— Я поїв у їдальні, — сказав Кріпо не підіймаючи очей. — Там була суперова курка.
— Це була тріска.
Ельзасець кивнув головою, так наче саме це і збирався сказати. Ерван вкотре запитував себе, як такий неуважний тип міг бути водночас таким педантичним у роботі. Кріпо переодягнувся і тепер мав на собі шкіряну безрукавку поверх ковбойської сорочки, зелені вельветові штани і яскраво-жовті крокси.
— Хочеш підсумувати, що нам вдалося наразі з’ясувати?
Ерван мовчки взяв своє туалетне причандалля і замкнувся у ванній. Відразу поліз у душ і став відігріватися. Кінцівки потроху втихомирювалися.
— Ну як, краще? — спитав Кріпо, коли той вийшов.
— Мало не здох на зворотному шляху. Було таке враження, що ти на баркасі у страшний шторм.
— А адмірал?
— Мутний. А як у тебе?
— Процес триває. Щодо телефонії особливих результатів не отримали. Перевіряємо також дані GPS із транспортних засобів бази і рух плавзасобів поблизу. Поки жодного натяку на якесь підозріле переміщення.
На одному з екранів крокували КШПМА-новачки у білих футболках і шортах: ранкові вправи.
— Від «Н’теха» так і не було жодних новин?
— Він гарує. Вісса подбав про безпеку. Доступ до його диска заблокований. Бранелек пообіцяв мені попередні результати на завтрашній ранок. Він також запланував покопатися у компах інших курсантів, дізнатися, хто з ким пов’язаний, і як було організовано горезвісний «вікенд інтеграції».
— Скільки це займе часу?
— Щонайменше три дні.
Ерван з недовірою кивнув.
— Єдина гарна новина, — продовжив Кріпо, — це те, що попливемо на Сірлінг завтра вранці. Водолази зі своїм обладнанням вже прибули. Вирушаємо на світанку. Усі на корабель!
Думка про вихід у море викликала в Ервана нудоту, інстинктивно він передчував, що це буде ще гірше, ніж гелікоптер.
Він підняв слухавку стаціонарного телефону і подзвонив Мюріель Дамас — вона залишила йому три повідомлення, поки він тинявся по світу. Попри пізню годину, заступниця прокурора відповіла після другого гудка. Вона почала з прокльонів на його адресу за мовчанку і небажання співпрацювати, але Ерван стулив їй пельку новиною про вбивство Вісси. Співвідношення сил враз змінилося: вона вже мало не благала поділитися з нею хоч якимись доказами для її прес-конференції, запланованої на наступний день. Ерван пообіцяв передзвонити їй перед від'їздом на Сірлінг, але не бачив, що зможе дізнатися вночі. Він також перевірив свою голосову пошту: два повідомлення від батьків Вісси. Він не мав сили ні бачитись, ні говорити з ними.
Постукали в двері: прийшов Верні. У регіоні вже давно не було жодного випадку з насильницькою смертю і катуванням. Жодних психів-утікачів, жодних нещодавно звільнених убивць поблизу. А також не видно ніяких слідів викраденого човна чи корабля-привида на горизонті.
Перед виходом жандарм повідомив, що він готовий до завтрашньої експедиції. Ерван зрозумів, що він нікуди не дінеться від цієї трійці: ле Ґен, Аршамбо, Верні. Десь глибоко у душі вони починали йому подобатися.
— Зробити тобі місце? — спитав Кріпо, вказуючи на стіл.
— Не треба, дякую.
Він запустив руку у вже готові й надруковані протоколи і кілька з них погортав, як це зазвичай робив у будинку 36. Настрою уважно їх вичитувати не було, тож він вирішив проглянути фотографії, поскладані у прозорі конверти. Хоч якесь заняття для очей перед сном.
Кріпо вибрав собі ліжко: футляр для лютні позначав межу його території. Ерван влігся на інше. Голова була ще мокра, тіло зігріте під душем — приємне відчуття, яке повернуло його у дитинство, коли він ввечері лежав у ліжку після ванни, а батько був на чергуванні у будинку 36.
Він відкрив перший конверт: останки Вісси, розкидані по піску. Раптово і цілком безглуздо в голові пробігла знаменита репліка з «Дядечків-гангстерів», автором якої був сценарист цього фільму Мішель Одіар: «Я покажу йому, хто такий Рауль. У чотирьох кутках Парижа, де знайдуть його, порізаного на дрібні шматки, так що неможливо буде ідентифікувати». Він провів рукою по обличчю, аби відігнати від себе ці образливі слова і зосередитися. Виглядало, що рештки розлетілися хаотично — від вибухової хвилі — і їхнє розміщення ні про що не говорило.