З уст Люзеко не сходила розпливчаста посмішка. Конопля і космічна байдужість не давали емоціям і близько підступити до нього. Він спокійно забрав Морванову руку від своєї шиї. Флік не опирався. Він би охоче розквасив бабуїнові його носа, але мурин напевне був озброєний.
Він відступив у наркотичний туман і почекав.
Непробивний Люзеко поліз до внутрішньої кишені своєї куртки. Морван здригнувся. Той просто дістав мобільний телефон і почав щось клацати.
— Ти вважаєш, зараз саме час перевіряти повідомлення?
— Не повідомлення, друже. Твої швейцарські рахунки. А також рахунки твого сина.
— Дай сюди!
Він простягнув руку, але Люзеко різко ухилився від неї. Неочікувана спритність для удаваного каліки.
— Ти думав, що один маєш досьє, біла людино? — він неквапливо прочитав інформацію на екрані телефону. — Ти хоч знаєш, що Лоїк досі має спільний з дружиною рахунок? Не дуже розсудливо, з огляду на їхні стосунки…
Морван стиснув кулаки:
— Чортів негр!
Його зупинило чорне жерло сорок п’ятого калібру. Велика Спека навів на нього револьвер.
— Сядь і слухай мене уважно.
Морван сповз на своє крісло.
— Ми не просто б’ємо пики на Північному вокзалі. У нас є свої мережі, свої союзники, ми збираємо інформацію. Це ти нас навчив, Морване.
— Чому ви погрожуєте моєму синові?
— Я ж вже сказав тобі, це не ми. — лівою рукою він схопив послання з слідами крові на складках і жбурнув його флікові в лице. — Воловий язик? Неграмотний лист з погрозами? За кого ти нас маєш? Коли твій напівп’яний син закінчував школу, я вже був в Інституті політичних досліджень!
Морван сховав листа до кишені, вдаючи, що визнає поразку. Він підвівся і поправив собі костюм. У наступну мить різко, рублячим «шомен-учі», вдарив мудака зверху у зап’ястя. Той впустив зброю, навіть не скрикнувши. Іншою рукою Старий підняв пістолет з підлоги. Непогано, як на твій вік.
Тепер він витяг свій телефон, не випускаючи з рук Люзеко, який не зробив анінайменшого руху, щоб вивільнитися. Флік запхав екран йому під ніс:
— У мене теж є своя інформація. Знаєш що це, гівнюк? Найближчі справи Міжнародного кримінального суду. Посміхнися: ти перший у списку.
— Що ти… про що ти верзеш?
— Ніхто не забув про твоє минуле у джунглях.
— Брехня!
Флік трохи послабив руку і вибухнув сміхом:
— Ти знаєш, що канібалізм сприяє потенції? Присягаюся, зважаючи на те, скільки ти там зжер, десь у лісі мусять бігати твої маленькі виродки!
— Гнида, тобі…
— Стулися. Якщо переступиш мої накази, я не відмовлю собі у задоволенні поїхати до Гааги давати свідчення.
— Що конкретно тобі потрібно?
— Знайди мені сволоту, яка написала цю погрозу, і з’ясуй у будь-який спосіб, хто за цим стоїть.
Він відступив на два кроки. Ще залишалася імовірність, що Велика Спека щось утне, але він просто поправив собі на шиї бандаж.
— Я даю тобі дві доби. Одне моє слово, і твоє ім’я зникне з того списку.
— Зателефонувати тобі?
— Ага, щоб я сифіліс дістав. Я особисто прийду по твою «урочисту промову», — попередив Морван, крокуючи до дверей.
Опинившись на вулиці, він повитирав лице і потилицю паперовою серветкою. Його костюм смердів потом і димом від джойнта: було б добре піти додому і перебратися. Гівно.
Вони «працювали» на Страсбурзькому бульварі групками, поблизу входу до метро. Майстри стригти-голити. Професійні нероби. Продавці повітря. Дилери усіх мастей, певна річ, озброєні, щоб їх самих не пограбували. Непереборний сплав уміння виживати і бабла, незаконної торгівлі і гультяйства, насилля і насолоди від життя. Кляті чорні… Десь глибоко в душі Морван навіть відчував до них симпатію.
Одним рухом він видалив текст, який тицяв під ніс Люзеко: звичайний список посад і переведень на інше місце фліків. Не було жодних міжнародних розслідувань щодо Катанґи. Ніхто там не збирався нічого копати. Єдиним пріоритетом була експлуатація родовищ корисних копалин.
Із запізненням він подумав, що Люзеко, мабуть, теж блефував перед ним. Найімовірніше, його дані були якоюсь останньою квитанцією за костюми з хімчистки.
Горе-гангстери. Боягузи, які стільки всього приховують, що достатньо одному увімкнути екран телефону, щоб інший наклав у штани. Жалюгідне видовище.
У цю мить в нього у руці завібрував телефон. Ерван.
— Що ти таке говориш?
Ерван повторив свою розповідь: діра від ракети, пошуки, знайдено перстень. По телефону він не міг жбурнути його батькові в лице, але подумки так зробив.