— Чому ви призначили зустріч саме тут?
Тон був агресивний, але принаймні обійшлося без зайвих передмов. Ерван шукав очима зручне місце на трубі, щоб всістися.
— Я думаю, що це місце відігравало якусь роль у вбивстві Вісси Савірі.
— Це було вбивство?
— А ви ще не в курсі?
Медик нахилив голову на знак згоди і розтріпав рукою волосся.
— Не будемо марнувати часу. Розкажіть мені, що вам відомо, — продовжив флік.
— Мені нічого не відомо.
Не найкращий вступ до вирішального допиту.
— Це ви були черговим лікарем К-76 в останню суботу-неділю?
— Саме так.
— Хтось контактував з вами у період з другої половини дня п’ятниці до сходу сонця у суботу?
— Ні.
— А в суботу вранці, коли виявили, що Вісса зник?
— Теж ні. Вони знайшли його останки на Сірлінгу і відразу відправили їх до «Білої кобилиці».
— Ви вперше були черговим лікарем під час посвяти?
— Ні. Я працюю на цій посаді вже років десять. Обмежений бюджет. А головне, це дозволяє військовим не заплямувати руки.
— Тобто?
— Заповнювати і зберігати деякі види рапортів було б незручно, — Алмейда відкинув назад волосся, заклавши одне пасмо за ліве вухо. — Досить ходити колом. Що ви хочете знати?
— «No limit» — це вам про щось говорить?
— Так.
— Вам доводилося лікувати поранення, яких зазнавали в цьому випробуванні?
— Так.
— Що це були за рани?
— Подряпини, порізи, опіки.
Ервану пощастило: Алмейда не був адептом казармових формулювань.
— А що ви записували у медичні картки?
— Давав волю своїй уяві.
— Чому не викласти факти?
— Від правди жодної користі. КШПМА одностайно усе б заперечували, а я б виявився єдиним свідком обвинувачення.
— Впродовж року вам доводилося знову лікувати курсантів?
— Звичайна річ. «No limit» триває увесь рік. Випробування, себто поранення, є частиною вишколу К-76. Вони тривають протягом усіх двох років навчальної програми. Укупі із заняттями спортом і виснажливими маршами у ландах.
— І саме до вас звертаються по допомогу?
— У них немає вибору. Шпиталь вимагатиме пояснень, лікарі напишуть рапорт. До того ж, курсанти, переважно салаги, самі загоюють собі рани.
— Як ви можете пояснити, що ніхто з них не протестує?
— Вони заворожені.
— Ким?
— В Африці кажуть: «Риба гниє з голови». Це ді Ґреко так на них впливає. Тут його називають Хвора Жердина.
— Бо він псих?
— Ні, через те, що він страждає на генетичне захворювання, від якого деформуються кості.
— Синдром Марфана?
Нік Мейсон кивнув головою, наче позначаючи ритм для нової частини:
— Ви непогано поінформовані.
— Ді Ґреко ще в стані командувати?
— Ось уже два роки, як його змістили. Він не має жодних обов’язків, жодної відповідальності. Наполовину осліп і має проблеми з пересуванням. У 2010 році його хвороба помітно загострилася. Йому пора на звалище.
— Як йому вдалося зробити військову кар’єру з такою вадою?
— Де Голль теж страждав на синдром Марфана, це йому не дуже завадило…
Згадка про генерала натякала на ланку, якої так бракувало:
— А що він робить на авіаносці?
— Просто якесь почесне завдання, підтримує авторитет збройних сил. Його присутність радше є виявом вшанування його колишніх здобутків.
— Яких?
— Поняття не маю. На мою думку, він має намір померти на борту. Ді Ґреко залишилося жити не більше ніж кілька років. Щоб мати якесь заняття, а також, мабуть, щоб помститися долі, збоченець придумав втягнути курсантів К-76 у коловорот жорстокості.
— Вам не доводилося його лікувати?
— До нього ніхто не може підступити. Він категорично відмовляється обстежуватися.
— Чому?
— Всяке говорять. Подейкують, що одного разу він проходив МРТ у «Білій кобилиці». Апарат мало не згорів через метал у його тілі.
— Протези?
— Ні, голки. У нього в тілі їх натикано десятки. «No limit» призначене для нього теж. Цей хлопець без упину умертвляє свою плоть.
— Як фанатичний священник?
— Можна і так сказати. Військо — це його релігія, а біль — його бог.
Ескулап любив пафосні вирази, але Ерван зрозумів його думку. Він подумав про гострі металеві уламки, виявлені у плоті Вісси. Те саме? Ні, Клемант говорив про фрагменти холодної зброї, призначеної для катування і вбивства.