Ерван відлетів назад, сівши в калюжу з водою. Його лице перетворилося на одну суцільну криваву рану, груди розтрощені — він не міг дихати, — від отриманих ударів тремтіли руки і ноги. Він зовсім не відчував болю і водночас здригався, як курка, якій щойно відрубали голову.
Ґорс стрімко кинувся вперед. Але Ерван, коли той наблизився впритул, вдарив його ногою — тією, що була взута у сабо, — у лівий бік. Гострий носак врізався у живіт і, наче таран, піднявся вище. Хлопець скрутився від болю. З ясен сочилася кров, з рота стікала блювота і слина. Крізь цю рідку кашу він знову прошепотів:
— Дякую.
А інші хором повторили за ним:
— Дякую… Дякую… Дякую…
Цей удар, здавалося, приніс перемогу, і сили повернулися до фліка, як від краплини води у пустелі. У стані повного ступору Ерван здер своє друге сабо і пропхав у нього пальці, потім посунув на руках, стукаючи своїми дерев’яними рукавицями, як безногий каліка.
Ґорс відсахнувся назад, захищаючи себе кулаками. Ерван накинувся на нього і жбурнув хлопця в одну з кабін, де не припиняючи текла вода. Підлога відразу почервоніла. Вони почали боротися. Два ембріона, які борсаються у навколоплідних водах.
Інші, нахилившись над ними, продовжували скандувати:
— Дякую… Дякую… Дякую…
Ерван відбивався, Ґорс намагався його топити, запихаючи голову під воду. В очах потемніло. Відчайдушним різким рухом флік вивільнився із захвату суперника, який впав у калюжу води. Він підняв своє сабо, вдарив, не влучив. Вони знову впали у воду. Пілот схопив його за вуха і почав їх вивертати з усієї сили. Ерван вже нічого не відчував. Окрім лише чорної пульсації, яка колотила під повіками: убити, убити, убити…
Він знову штовхнув виродка на стіну і кинувся на нього зверху. Побачив власні пальці на горлі Ґорса і зрозумів, що втратив свою зброю — сабо. Не біда, завершить цю справу голими руками.
Він стискав пальці з усієї мочі, що залишилася, — чиста лють. В Ґорса зовсім почорнів білок лівого ока. А у власному роті відчувався залізний присмак. Кров заливала і насичувала обох наскрізь…
Тоді, із запізненням, він усвідомив, що навколо щось відбувається. Літанія змінилася. Двотактна форма ритму стала тритактною. Молитва розпалася, перетворившись на безлад…
Завдяки безглуздому рефлексу Ерван відпустив свою жертву, обернувся, щоб насторожити вуха, себто те, що від них залишилося — один суцільний пекучий шум. Солдати кинулися до води, аби забрати свого чемпіона.
Несуть Ґорса.
Ґорс зникає.
І нарешті лунають звуки, рикошетом відбиті від плитки:
— РОЗІЙТИСЬ!
— Отже, ми хочемо зніматися у кіно?
Мішель Пайоль, за шістдесят, вбраний у клубний піджак і ніжно-блакитну сорочку. Його обриси нагадували силует одногорбого верблюда з відповідними цьому образу зубами. Офіційно — директор аґенції прес-зв’язків у кіногалузі, але насправді — VIP-сутенер для добірної паризької фауни. Чоловік спеціалізувався на секс-туризмі для вишуканих клієнтів високого рівня: арабські еміри, африканські міністри, азіатські фінансисти.
Це усе, що видобув Кевін, він же Кеке, він же «Я знаю усіх», із своїх славнозвісних джерел. Не так погано: зв’язки Пайоля могли посприяти планам Ґаель. Зі стажером у неї була домовленість про комісійну винагороду, у разі, якщо зустріч виявиться перспективною.
Вона відповіла, кліпаючи своїми довгими віями невинної лані:
— Це моя пристрасть.
— Я можу вам допомогти. Познайомити з певними людьми.
Ґаель злегка посміхнулася і взяла склянку мінеральної води «Пер’є». Головне — жодного шампанського, надто провінційно. Вони сиділи у барі «Плаза-Атене», де, на жаль, її вже дуже добре знали. З цієї нагоди вона відірвалася від двох кретинів, яких батько посадив їй на хвіст.
— Здається, у вас скептичний вигляд…
— У цих колах вважають, що можна усіх і все пропхати, але кіно — це такий… окремий, незалежний всесвіт, який не потребує сторонніх послуг… Кіно усе вирішує само за себе.
Пайоль взяв своє горнятко і зробив невеличкий ковток. Він замовив рістретто — щось електричне, що відповідало стану його нервозності.
— Я не до кінця вас зрозумів.
— Нічого страшного. До того ж, у мене ще недостатньо досвіду, щоб давати уроки. Не будемо далі ходити колами. Ви можете мені допомогти, але трохи в іншій сфері.
Пайоль мовчки сьорбав каву. Обличчя напружене — він виявляв обережність. Мовчанка затягнулася на кілька секунд.
— У вас є наречений? — запитав він, щоб з чогось почати.
— Ні.
— Шукаєте?
— Ні.
— Чому ж?