— Ти отримав інші шпички від Клеманта?
— Чекаю на них.
— Зателефонуй мені, тільки-но їх оглянеш.
— І остання річ: на дні діри також виявили уламки дзеркала. Або вбивця використовував його для катувань, або для власних потреб.
— Себто?
— Щоб намалюватися, зачесатися, я не знаю. У цьому бункері відбувалося щось… неймовірне.
Ерван погодився, але утримався від будь-яких коментарів — у фліків, як і в усіх інших, менше говориш, загрозливіше виглядаєш. Він подякував та поклав слухавку. Відразу телефон у руці знову завібрував. Так і хворобу Паркінсона можна підхопити.
— Це я.
Патріарх власного персоною.
— Я збирався тобі дзвонити, — сказав Ерван, — у мене не було часу написати детальний звіт про…
— Твого брата затримали.
— Що?
— Цей придурок попався з дванадцятьма грамами коксу. Не знаю, хто за цим стоїть, але…
Убивця, який краде органи, обсмоктує знаряддя для тортур, ґвалтує палицею з шипами… На тлі такого божевілля витівки молодшого брата-мільйонера видавалися дурницями.
— Ти відправив до нього адвоката?
— Ні. Ніч у камері йому не зашкодить.
— Так все і залишиш?
Гучний регіт. Сміх людожера, який давно нічого не їв.
— Я набрав тебе спитатися, чи ти не знаєш часом когось з УБН.
— Зараз вже ні, але можу поцікавитися, я…
— Не переймайся. Тобі слід повернутися.
— Щоб підтерти своєму братові?
— У мене погане передчуття: повертайся.
— Я мушу закрити цю справу.
— Що ти конкретно дізнався?
— Про «посвяту» варто забути. А також про моє припущення щодо лінчування. Ми маємо справу з убивцею-психом. Мабуть, з найстрашнішим із убивць початку цього століття.
— Що за порожні балачки? Ти флік чи журналіст? Боже, зосередься на доказах і знайди цю сволоту!
— Дай мені ще одну ніч.
— Коли я вранці телефонуватиму, щоб ти вже був у дорозі.
Ерван поклав слухавку і на мить звірив поглядом телефон на своїй долоні. На відміну від Старого, він знав звідки взявся УБН.
Він набрав номер по пам’яті і з ходу почав:
— Що ти витворяєш з Лоїком?
— Я тебе попередила.
— Ти руйнуєш сім’ю.
— Це добре.
Софія розгубила по телефону всю свою чарівність: вона говорила різким, дуже високим голосом.
— Не знаю, чого ти прагнеш, але дітям потрібні двоє їхніх батьків.
— Прибережи себе для судового засідання, — відповіла вона. — Ваші слова не багато важать, порівняно з моїм досьє. Так у вас, фліків, кажуть, ні? «Факти, самі лише факти».
Він мимоволі захопився цим апломбом: їй не бракувало духу протистояти Морванам.
— Чому ви не домовитесь один з одним? Відмовся від розлучення на деякий час? Ви подумаєте і…
Вона вибухнула сміхом:
— Ви завжди вважали себе найсильнішими, але закон один для всіх: і одна італійка вам це доведе.
— Ви можете з Лоїком усе вирішити між собою…
— Ні. Я хочу офіційно, належним чином, оформлену угоду.
Він подумки переглянув свої аргументи: імпровізована захисна промова.
— Хоч там як, після двох років роздільного проживання ти отримаєш розлучення, з огляду на остаточне погіршення подружніх взаємин.
— Ти добре поінформований.
— Ваше розлучення всім уже набридло.
— Ти хочеш сказати, тобі і твоєму батькові.
— Байдуже. Ви вже рік як розійшлися, ще рік і…
— Надто довго. Увесь цей час мої діти тиняються між двома домами і половину часу живуть без правил і режиму.
— Ти перебільшуєш. Це ж не тільки Лоїк. Є ще Меґґі, Ґаель…
— Напівбожевільна хіпі і…
— Замовкни!
Витримала паузу. Він чув, як вона затягується цигаркою, і уявляв собі її обличчя у сизих завитках диму.
— Скажи конкретно, на що ти сподіваєшся з УБН? — продовжив він.
— Якщо Лоїк підпише угоду на моїх умовах, я не згадуватиму про його затримання.
— Це утримання під вартою!
— Мій адвокат сказав, що з дванадцятьма грамами у кишені його можуть звинуватити у забороненій торгівлі і зберіганні за обставин, які збільшують провину.
— Ти теж непогано поінформована. А якщо він відмовиться?
— Я наголошуватиму на серйозному правопорушенні.
— А яка тобі різниця? Ти виграєш в обох випадках.
— Якщо він приймає мої умови, він матиме можливість регулярно бачитися з дітьми. Якщо буде судовий розгляд його правопорушення, він більше їх не побачить: ніхто не довірить дітей наркодилерові.
Він спробував ковтнути слину. Жовч роз’їдала стравохід.
— Чому ми маємо тобі вірити?