— Насамперед тому, що у вас немає вибору. А ще тому, що я теж вважаю — дітям потрібен батько.
— Я поговорю з Лоїком.
— Ти мав це зробити, коли я просила.
— Ти не почуваєшся ніяково, діючи як шантажистка?
Вона знову розсміялася:
— Це Макіавеллі сказав, а він родом звідти, звідки і я. До ворога потрібно прилаштовуватися. Лоїк слабка істота, але твій батько — людина небезпечна, і я мушу себе від нього захистити.
Куди небезпечніший, ніж ти думаєш… Якщо вона продовжуватиме в такому темпі, то матиме біду на свою голову. Однак вона мала надійну страховку: Морван хотів, щоб його онуки росли з матір’ю.
Раптом на нього навалилася страшенна втома. Нехай самі собі розбираються, вони обоє батьки, італійська відьма і обдовбаний буддист… Зрештою, чому б не погодитися на розлучення? Лоїк, попри свої добрі наміри, був не найкращим батьком. Стосовно Старого, ніхто не розумів, чому офіційний розрив шлюбу так його дратував. Він завжди терпіти не міг Софію і ненавидів флорентійського торговця металобрухтом.
Ерван вже збирався було покласти слухавку, коли вона запропонувала:
— А що, як ми разом повечеряємо, коли ти повернешся?
— Для чого? — спитав він, наїжачившись.
Вона знову засміялася, засміялася щиро і весело. У такі моменти її тембр ставав на кілька ступенів нижчим, і в голосі зненацька з’являлися сиплі звуки італійських пісень.
— Зазвичай, я маю більше успіху.
— Пробач: повечеряємо разом, ясна річ.
— Коли?
— Через кілька днів, — наважився він.
— Зателефонуй мені тоді. Я поцікавлюся в адвоката, чи я маю право з тобою розмовляти.
Вона поклала слухавку, перш ніж він зрозумів, жарт це чи ні. Стурбований, він запхав телефон до кишені і знову занурився у свої дослідження. Він якраз збирався клацнути на посилання про флагманські кораблі, аж тут якийсь шум змусив його повернути голову.
— Бля!
За вікном на нього дивився якийсь чоловік, тримаючись за раму. Ерван схопив свій револьвер, скочив на ноги і кинувся відчиняти вікно. Ніяк. Добрих п’ять секунд на те, щоб розібратися, як працює боковий механізм і врешті розблокувати клямку.
Той зістрибнув на землю і побіг у бік ангарів. Ерван прикинув висоту — щонайменше три метри. Ще одне геройство для молоді.
Він засунув пістолет у кобуру, переступив через підвіконня і став на водостічний жолоб: нічого неможливого, але після кориди у душових… Він стрибнув униз, прийнявши максимально згруповане положення тіла, відразу перекотився через себе, тільки-но торкнувшись землі, і важко підвівся на ноги. Боліло усе. А точніше, не було такого місця на його тілі, яке б не боліло.
Що це за хлопець?
Спершу бігти. Відповідь буде в кінці.
Ніч задихалася від спеки.
Ланди увібрали в себе усі сліди води і вологості. Здавалося, що небо, повітря і земля розтріскаються, мов скло.
Ерван ще не виходив за територію будівель школи. Між двох будинків він побачив абсолютно плаский ландшафт. Мабуть, за білого дня видимість тут була аж до самого моря. Обриси утікача виділялися у сяйві прожекторів, наче чорне полум’я.
Ерван не зрізав шлях, а робив гак. Але він знав, що робить. Його здобич не мала іншого вибору, як бігти поперед нього напролом. Рано чи пізно той втомиться, тоді Ерван його й впіймає. Хоча він і закинув бойові мистецтва, зате систематично бігав, і цього разу справитись з ним не вийде.
Він вийшов за межі захищеної зони ангарів, як виходять в море з рейду в порту, і тут раптом ніч розкрила свою справжню природу. Море жбурляло на узбережжя шалений вітер, який мало не збив його з ніг. Він відновив рівновагу і рушив далі з новою силою. Утікач усе ще віддалявся, борючись проти поривів вітру, кидаючись то вправо, то вліво, виснажуючи з кожним кроком свої сили. Він був у польовій формі і чорному дощовику: чоловік з бази.
Ерван знайшов свій темп. Він просувався вперед на три чверті проти вітру, розрізаючи ніч, як ніж розтинає напнутий намет. Больові точки на тілі попрокидалися, але здавалося, що вони розчиняються у теплоті м’язів.
Від іншого його розділяла відстань приблизно у триста метрів. Він не поспішав прискорюватися: довіряв навколишній обстановці. Справа і зліва дрижали накриті чохлами літаки. Невидимі троси і гаки безперервно дзенькотіли, нагадуючи звуки фалів на вітрилах, які чутно у портах.
Бетонований майданчик перед ангаром. Жодних прожекторів, лише вкопані у газон аварійні вогні. Шпигун почав виявляти ознаки втоми. Ерван пришвидшив крок. Вітер не зупиняв його, а додавав сили. Він ковтав ці пориви, напивався їхньою свіжістю.