Ніхто його дочки не бачив. Ні в кого не було жодної інформації. Або ж ніхто не хотів говорити.
Мабуть, він уже втратив хист, став недостатньо переконливим. Саме це щоразу повторював собі, щоб заспокоїтись, сідаючи за кермо «Гольфа», якого він позичив на штрафмайданчику. Метод Куе: переконувати себе, що Ґаель десь собі розважається і просто хоче від нього це приховати.
Той факт, що вона зникла, не був аж таким страшним — зрештою, вона вже доросла і викидала ще й не такі коники. Непокоїло інше: те, що вона втекла від агентів, які за нею стежили. Морван добре знав свою дочку: байдуже, що за нею стежили, навпаки, думка про те, що батько дізнається про її витівки, мала їй подобатися. Але цього разу вона вирішила інакше. Щоб продемонструвати свою незалежність? Піти на якусь таємну зустріч? Втекти? Ясна річ, Морван надто швидко втрачав самовладання. Ґаель просто на один вечір відновила свою свободу. Втім, найбільше він боявся того, що вона могла влізти у якесь гівно, над яким не матиме контролю. Проституція могла привести до вдалого шлюбу, але також до місця на цвинтарі.
Завдяки ГУВБ він мав доволі чітке уявлення про повсякденну діяльність Ґаель. Професіоналкою вона аж ніяк не була. Займалася цією справою сама-одна, несистематично і завжди заради своєї мрії. Більшою чи меншою мірою її клієнти неодмінно були пов'язані з кіносередовищем. Або із оточення, де крутиться велике бабло — що, зрештою, майже одне й те саме.
Якщо він до ранку нічого не дізнається, то запустить серйозну операцію, залучивши до цього усі засоби, які дозволяє його впливове становище. Однак це те саме, що кричати на даху: «Моя дочка шльондра». Або ж: «Я не господар у власному домі». Проте, щоб належно подбати про безпеку, починати потрібно із себе.
Сидячи у барі, він підняв очі і обвів поглядом затемнений, напівпорожній простір навколо — думка про те, що можна прийти сюди і зачинитися в чотирьох стінах, аби розважатися, була абсолютно немислимою. Він розрахувався за свою воду і пішов до виходу.
Йдучи до машини, перебирав у голові інші клопоти. Він збрехав Ервану: персня у нього більше не було. Місяць тому він його загубив або його вкрали. Для чого? Щоб підкинути на місце злочину?
Ця історія з «Кервереком» набувала дивного повороту. Спершу несподіваний дзвінок ді Ґреко. Вже багато років він не бачив адмірала з синювато-блідим, як квітка цикорію, обличчям. Варто було позбутися цієї гівняної жердини, але, навпаки, вирішив доручити цю справу власному синові. Він вважав, що це слушна нагода відправити його подалі, коли Маро накладає на себе руки. Невже вперше його зрадило інстинктивне відчуття?
Розслідування тепер стало справою особистою. Вдарити на території давнього партнера і певним чином змусити його втрутитися, ще й підкинувши на місце злочину компромат… підступний задум?
Він не встиг і кілометр проїхати, як знайшов нові аргументи, щоб підживити свою параною. Перш за все, проект брудної книженції, який погрожував викрити його минуле, потім смерть Нсеко, яка, як не крути, перетасує карти у Катанзі. А тепер ця історія з «Колтано», поглинання чи взагалі незрозуміло що… Вже не кажучи про погрозу, яку отримав Лоїк. Завтра треба буде знову побачитися з Люзеко: людина з бандажем на шиї напевно вже щось довідалася…
Він почав замислюватися, чи не пов’язані всі ці події між собою. Чи не організовані якоюсь людиною або групою людей, які бажають його смерті. Хто? У нього стільки ворогів…
Розмірковування за кермом непомітно привели його до свого лігва — площі Бово. Досидіти ніч у робочому кабінеті і шукати прямі зв’язки? Ні. Він продовжить свої пошуки, але спершу треба щось з’їсти. Він поїхав у напрямку готелю Брістоль, за кількасот метрів від міністерства.
Готельний паркувальник. Ключі. Барабанні двері. Коли він проходив через хол, консьєрж ховався за своєю стійкою. Морван згадав, що трохи пом’яв його кілька годин тому. Дружньо помахав консьєржу: войовничий настрій вже минув.
Він увійшов до зали ресторану, де прибиральниці шуміли пилотягами, і далі рушив на кухню. Частина кухарчуків упізнала його і привіталася. Всівся за столик у глибині — спеціальна стойка з нержавійки, винятково для близьких друзів шеф-кухаря.
Йому подали клубний сендвіч з лососем (навіть не треба було просити) — улюблену страву — і мінеральну воду. Вигляд самої пляшки нагадав йому про антидепресанти. Чи він вже приймав їх сьогодні ввечері? Депресивний стан, забудькуватість — дійсно вже час на пенсію…