Тепер він переймався розлученням Лоїка. Не міг змиритися із цією перспективою. Зважаючи на особисті приховані причини, але також через те, що можливість розпаду сім’ї була для нього неприйнятною. У певному сенсі це була єдина річ, що він створив, і досить вдало, якщо не брати до уваги одностайну ненависть, яку він нехотячи пробудив до себе з усіх боків. Розлучення? Про це не може бути і мови. Він усе ще не втрачав надії домовитися з Крижаною Дівою, але це буде непросто.
Смакуючи сендвічем, він із затуманеним поглядом занурився у спогади, поки кухарі розкладали своє причандалля. Мимоволі згадалися щасливі родинні вечори. Коли Ерван, інтерн поліційної школи Канн-Еклюза, знаходив час зробити приємний сюрприз і приїхати на вечерю на авеню де Месін. Коли Лоїк, ще підліток, був вдома, випромінюючи свою надприродну вроду, навіть не усвідомлюючи своєї унікальності (насправді, вже тоді він був алкоголіком, а Морван-старший був сліпим і не помічав цього). Коли Ґаель, ще з нормальною для свого віку вагою, у короткуватій фланелевій піжамі отримала дозвіл батьків сидіти з братами перед телевізором до пізньої ночі.
Зубчасті коліщатка його пам’яті заклинило і вони зупинилися на цьому образі: Ґаель захищена від усякого лиха. Через кілька років вона перетворилася на невпізнанну істоту, хворобливо худющу, схожу на якусь велетенську страшну комаху з фільму жахів.
Морван відсунув тарілку. Ґаель завжди була таємницею. І цієї ночі знову. Йому не вдалося відшукати її сліди. Підписав рахунок (відкритий у готелі на його ім’я) і пішов до вбиральні, щоб навести марафет. Перша ночі. Він умив лице і спробував розгладити штани й піджак — костюм був помітно зім’ятим, як паперова серветка після дрочіння. Він подарував посмішку своєму відображенню у дзеркалі, як кидають дрібняки жебракові.
Добре, знову на вулицю.
Ось вже годину Ерван намагався вижити.
Замість гелікоптера йому вдалося реквізувати катер «Харікейн» — один із «Зодіаків», повністю чорний човен, одинадцять метрів завдовжки, така собі ковбаса з пластиковим корпусом і оболонкою із синтетичного каучуку. Один із славнозвісних ЧШТК для морських командос. «Шістсот кінських сил!» — гордовито оголосив Аршамбо, який стояв біля стерна. Ле Ґен виступав у ролі штурмана, зосереджено слідкуючи за бортовим радаром і GPS. Верні спостерігав за їхніми рухами.
«Доведеться триматися, — попередив Довгань, коли вони виходили у фарватер, — прогноз погоди не дуже сприятливий!» Серйозно?.. Їх відразу підхопили високі хвилі, щоб затягнути у чорну утробу моря. У переповнене черево, що напинається і, здається, виношує в собі якесь нове скажене життя. Сила, яка є материнською, але водночас згубною, розлюченою і руйнівною. Медея, яка збирається їх зжерти…
Ерван сидів у кормовій частині човна у рятувальному жилеті, вхопившись за поручень свого невеличкого сидіння, лицем на три чверті проти хвиль. З міркувань безпеки його припнули до сидіння. Після сутички у душових і біганини біля ангарів він був геть виснаженим.
Перед ним Аршамбо міцно тримався за стерно. Його зап’ястя було пов’язане з постом управління за допомогою браслета з автоматичним вимикачем, який відразу зупинить двигун, якщо Аршамбо випаде за борт, і таким чином не дасть «Зодіакові» самотужки дійти до Англії.
— Ну як, вам вже краще? — спитав ле Ґен через плече. Омар здавався люб’язнішим, ніж на суші. Поблажливість переможця, звісно ж. Ерван перехилився через борт, щоб ригати. Ще не йшло. Відчував перед носом огидний подих перенасиченого сіллю моря. Прийняв протигістамінний засіб від морської хвороби — жодного результату, окрім протилежного: чув, що препарати такого типу можуть мати збуджувальний ефект; але все, що він відчував, — страшенне бажання спати, ще й підсилене дією знеболювального, яке проковтнув перед виходом.
Тим часом намагався проаналізувати нові факти. Щойно на базі відновився спокій, він покаявся за порушення режиму комендантської години, яку сам же і запровадив. Полковник Венк висловив своє повне розуміння і дозволив продовжити допит Патріка Фразьє, «несподіваного свідка», який спричинив нічне родео. Молодший офіцер не мав, що додати: він бачив, як у ніч з п’ятниці на суботу, приблизно о двадцять першій годині, адмірал ді Ґреко сів на один з ЧШТК і вирушив у бік материка. Старший чоловік не вчинив так, як вимагає його статус і стан здоров’я: не взяв собі у напарники стернового і не дотримався бюрократичної процедури з підписуванням купи паперів. Він покинув авіаносець потайки, через відкритий до моря відсік, де знаходилися допоміжні човни. За словами Фразьє, ді Ґреко був непересічним моряком, і навіть попри свою фізичну слабкість він міг дійти до берега самотужки.