Одного разу перед ними відкрилася величезна долина. У глибині розкинулося село з вапняними стінами, які, здавалося, вимуровано з шматочків цукру. Над ним — дві здоровенні білі квадратні вежі, які виростали із червонуватої, як вино, жильної гірської породи. Монастир. Навколо — вечірній вітерець колихав поля ячменю, жита і пшениці, ховаючи у своїх хвилях мінливий балет, який танцювали тіні величних хмар.
Лоїк ніколи не бачив такого дива. На очах проступили сльози вдячності. Тим паче, що його тіло очистилося: він переміг відлучення від наркотиків.
Рік серед ченців. Прокидання під звуки сурми, молитви, повчання, збір врожаю, мандали… В Індії він пізнав духовність, від якої мариш, наче у гарячці. Тут віра мала міць стиснутого кулака. Після очищення організму і промивання очей Тюрне взявся за чистоту його душі. У Лоїка все ще бували страшні приступи абстинентного синдрому. Прикутий до ліжка, здригаючись у конвульсіях, він благав, щоб його четвертували, а порубані шматки тіла згодували грифам, як цього вимагають тибетські традиції. Ніхто не приходив, і приступ минав. Він знову брав участь у повсякденному житті храму: молитви, медитація, навчання…
Іноді думав про свого батька, який і досі вважав, що син мандрує морями. Зрештою, його метод мав і позитивний бік. Лоїк прилучився до Варджаяни. Він читає, слухає, медитує. Молитва стає для нього новою формою наркотику, але з протилежним ефектом: він покидає своє тіло, аби знову краще відкрити для себе душу.
Тоді, цілком несподівано, Тюрне пропонує йому повернутися у світ ілюзій, назад у коло сансари, долину плачу — у місце, яке інші називають «реальністю». Буддизм — це не втеча, пояснював він своєму протеже, а зліт у височінь. Він привіз його до Нью-Йорка, познайомив з фінансовою справою. Лоїк був у захваті від світу, що тоне у марноті. Це як грати у шахи, ніколи не забуваючи про те, що це просто гра.
Але почуття нікуди не ділися. На Манхеттені він зустрів Софію і відразу у неї закохався. Щоб вразити італійку, він знову почав нюхати кокс. І враз обернув нанівець два роки утримання. Байдуже: він кумедний, чарівний, компанійський, він спокусив дівицю. Зі свого боку, Тюрне відвів Лоїка до спеціалізованої клініки, аби йому зміцнили носову перетинку титановою пластиною.
Без жодних докорів і повчань. Лоїк не міг цього зрозуміти.
— Пристрасть має такий недолік, що вона довго не триває, — відповів Тюрне.
І мав рацію: через сім років Лоїк і Софія ненавиділи одне одного що є сили. Невдовзі, із взаємною байдужістю, вони забудуть про існування один одного.
Він аж підскочив, коли клацнув замок. Двері клітки відчинилися. Лоїк зрозумів, що мстивий бомж заснув, а решта сусідів по камері дрімали теж.
Рефлекторно кинув поглядом на зап’ястя, але під час особистого обшуку годинника у нього відібрали.
— Морван, за мною.
Піднімаючись сходами за черговим охоронцем, він переконував себе, що його нарешті почують. Йому дозволять зателефонувати адвокатові, і той звільнить його за годину.
Але за столом на нього чекав не флік, а Софія.
Він стиснув кулаки, щоб заїхати їй по пиці. Уже було збирався накинутися на неї, коли вона просто наказала:
— Сядь.
Він мовчки послухався.
Власне, життя поряд з італійкою ставало простішим.
— Як ти сюди зайшла?
— Мій адвокат.
— Може поясниш, яким чином адвокат, яка спеціалізується на сімейному праві, може мати зв’язки з підрозділом УБН.
— Вона знає, як підійти до справи.
— Так, подала їм сина Морвана на тарілочці.
— Ясна річ, ти зараз не на дружній території, — засміялася Софія. — Я дізналася, що твій батько має у поліції не лише союзників.
Він криво посміхнувся, але щось почало стискати у горлі. Органи скрутила судома, до грудей піднялася гаряча хвиля і розтеклася тілом панічною лихоманкою. Абстиненція. Софія щось говорила, але він вже нічого не чув.
Обличчя вкрилося краплями поту. Він без упину кліпав очима, наче засліплений. Йому вдалося себе опанувати.
— Що конкретно тобі потрібно?
— Домовитися.
Він продемонстрував свої зап’ястя — фліки знову вдягли йому кайданки:
— Звісно, для перемовин я зараз у найкращому стані.
— Ти зараз у стані, щоб мене вислухати і добре подумати.
Він уже не пам’ятав, що колись любив Софію. Тепер, у ролі ворога, вона стала значно реальнішою, значно законнішою його дружиною. Він боявся її нападів, її стратегій та маніпуляцій. Вона стала його богинею Калі.