— Головне, не сідайте за кермо після приймання…
Ерван розрахувався і забрав зі собою усе. У машині він проковтнув стільки, скільки йому здалося розумним, зробив укол, намастився анестетиком. Чи то був ефект плацебо, чи ні, але, повернувшись на К-76, він вже почувався значно краще.
У своїй кімнаті він стояв під душем, поки не використав усю гарячу воду з бойлера. Причмелений знеболювальним, терплячи рвотні пориви, відчував, ніби ванна кімната почала розхитуватися.
Переодягнувшись, рушив до Венка, який теж не спав. Окрім самогубства адмірала, полковник щойно дізнався, що батьки Вісси дали інтерв'ю «Уест-Франс», яке має з'явитися на шпальтах цієї газети сьогодні вранці. Копія вже лежала в офіцера на столі. Копти виклали все. Жорстокість посвяти новачків. Безлад, який панує у К-76. Затримку повітряно-морської школи з повідомленням про цю трагедію. І вони також дали зрозуміти, що може бути й інша версія загибелі їхнього сина. Версія кримінальна, а зовсім не внаслідок прикрої пригоди.
Венк пішов на ще одну термінову нараду, скликану для підготовки до прес-конференції. Треба було розрядити атмосферу, вдавати прозорість, визнати головне: відтепер слідство спиратиметься на умисне вбивство, до якого безперечно причетний ді Ґреко.
Полковник не виглядав засмученим смертю адмірала — в його голові той був мертвим уже давно. Такий собі зомбі, який занапастив існування школи своїми нудними езотеричними промовами і культом витривалості.
Ерван підсумував кількома словами те, що відбувалося на авіаносці. Наразі додати не було чого. Ясна річ, Нево, аналітик-криміналіст, підтвердить версію самогубства — залишки пороху на пальцях, кут пострілу, визначений за розміщенням поранення і бризок крові. Він згадав також про передсмертну записку ді Ґреко, але Венк не виглядав зацікавленим: він хотів чимскоріш спровадити фліка і сісти доробити свою заяву. Ервана не запросили ні на внутрішню нараду, ні на прес-конференцію. Військові мали намір продемонструвати, що саме вони контролюють процес розслідування і співпрацюють лише з жандармами: шеврони разом із кашкетами.
О сьомій тридцять він опинився на подвір’ї школи, руки опустив, пригнічений відчуттям порожнечі. Не вщухаючи ішов дощ. Прапори і далі були приспущеними — цікаво, на знак жалоби за Віссою чи за ді Ґреко? Це питання викликало ще одне: чи новина про самогубство уже дійшла до курсантів?
Щоб пересвідчитися у цьому, вирішив піти випити кави до їдальні. Він пройшов через дворик — якраз, щоб змокнути до нитки, — тоді прослизнув у напівтемряву зали. КШПМА, які мовчки їли за столом, ледве можна було розрізнити. Лінолеум на підлозі, перегородки з ПВХ, пластикові столи — усе виглядало, наче зроблене на фабриці відчаю.
Мовчанка говорила сама за себе: так, новина дійшла до них. Ерван не встиг зробити і двох кроків, як помітив своїх вчорашніх ворогів — Ґорс і його особиста охорона. Він підійшов до буфету, налив собі кави і прихопив два не до кінця розмерзлі круасани. Тримаючи тацю, як у їдальні самообслуговування, зробив вигляд, що шукає місце, а тоді підійшов до столу свого суперника:
— Можна сісти біля вас?
Ніхто не відповів. Він знайшов собі стілець і всівся, наче його запросили. Зробив кілька ковтків кави, впився зубами в круасан. Солдати не зводили з нього очей.
Задурманений знеболювальним, Ерван теж дивився на хлопців, правда, наче крізь туман. На протилежному кінці столу сидів Ґорс, увесь перемотаний, побитий, але не більше, ніж Ерван. На обличчі застигла крива міна, ніби його вразив лицевий параліч.
— Що? Задоволений, сволото?
Його ліве око все ще було налите кров’ю. У цій темряві можна було заприсягтися, що одного ока просто немає.
— Мені шкода, — відповів Ерван.
Ніч без сну вкупі з анестетиками позбавила його можливості якось дотепно відповісти у цій ситуації.
— Тобі шкода? — повторив Ґорс, вдаривши кулаком по столі.
— Слідство триває. Ми…
— ТОБІ ШКОДА?
Пілот скочив на ноги зі стиснутими кулаками. Ерван відсахнувся на своєму стільці: про матч-реванш не може бути і мови. Одним рухом Ґорс поскидав зі столу тарілки з приборами і кинувся на Ервана, який встиг лише відскочити назад. Він уже чекав, що буде побитий, але через якусь незрозумілу причину інші хлопці притримали свого лідера. Солдати з інших столиків підбігли на допомогу. Звіра, який продовжував горланити і брикати ногами, втихомирили.
Ерван попрямував до виходу, тепер вже твердо переконаний: «Керверек» переживав подвійну трагедію — загибель новачка, самогубство старшого, — але усе це не клеїлося з специфічним безумством убивства Вісси. Відповідь була десь поза межами К-76.