Він увійшов до будинку 36 без анінайменшої ностальгії: коридори, антисуїцидні сітки, кабелі, що в’язками звисали зі стелі, і, як йому завжди здавалося, вбирали в себе напругу тривоги, якою наелектризоване це місце.
Було ще рано, і йому не довелося перетнутися з багатьма людьми. Та й на краще. Крокуючи з опущеною головою попід стінами, нарешті знайшов робочий кабінет Курсаноффа. Він постукав і, не чекаючи відповіді, увійшов.
Невисокий чоловік років сорока у військовій куртці розмовляв по телефону, виклавши ноги на стіл. Жестом він дав знак Морванові зачинити за собою двері. Ґреґуар підкорився і став уважно розглядати мужчину. Сухорлявий, з триденною щетиною, темні круги під очима. Звужені зіниці здавалися у своїх орбітах засмаженими, як каштани на вогні.
Курсанофф закінчив розмову, тоді дуже акуратно поклав слухавку.
— Хо-хо-хо, хто це до нас завітав? — сказав він театральним тоном. — Сам патрон площі Бово, the Punisher власною персоною. І що ви нам принесли, великий патроне?
Морван поклав на стіл постанову прокурора і прошипів крізь зуби:
— Можеш цим підтертися. Негайно випусти мого сина з камери, і я намагатимусь забути твоє ім’я.
Капітан зняв ноги зі столу на підлогу, вдаючи страшенну втому, тоді відкрив шухляду і почав один за одним жбурляти на стіл пакетики з коксом, окремо спаковані у прозорі конверти. На кожному з них була наклейка «Лоїк Морван».
— Дванадцять грамів, — кинув він, змінивши тон, — мабуть, забагато для особистого вживання, чи не так? Я б радше говорив про незаконну торгівлю наркотичними речовинами. Або ж навіть про зберігання за обставин, які збільшують провину.
— Ти ж можеш не помітити кілька грамів, га?
Курсанофф склеїв здивовану міну: його очі, здавалося, втопилися у глибині своїх темних кругів.
— Відколи це УБН заплющує очі на такі кількості?
— Відтоді, як увесь ваш поверх має рильце в пушку. Тільки не вдавай з себе непідкупного, чорт забирай, бо я справді розізлюся!
Флік встав і обійшов свій стіл. Він був не більшим, ніж метр сімдесят заввишки і не важчим за шістдесят кіло. Втім, перед колосом не виявив ані тіні страху:
— Часи змінилися, дядьку. Ти більше не можеш просто так з’являтися і хазяйнувати як заманеться. Агентурна мережа — це цікаво для історичних книжок.
Нарешті Ґреґуар зрозумів, що він не може порядкувати з позиції сили. По-перше, він прийшов по сина — плід своєї плоті. По-друге, він почувався страшенно незручно у царині наркотиків — єдиного ворога, якого йому так і не вдалося перемогти.
— Послухай, — відповів він спокійно, — це тримання під вартою нічого тобі не дасть. Мій син аж ніяк не допоможе тобі когось там зловити. Тож давай порвемо протокол затримання, результати особистого обшуку і…
— Я не згоден, — кинув той оксамитовим голосом. — Маю намір просуватися далі. Я вже отримав ордер на обшук у нього вдома.
— Бля, що ти за гру затіяв? — скипів Морван. — Це просто фінансист, який вряди-годи нюхне собі доріжку, щоб вистояти!
— Двері позаду тебе. І я спробую забути, що ти прийшов сюди з погрозами.
Морван відступив крок назад. Він уже почав приглядатися до вікна, заґратованого на випадок, якщо якийсь торчок надумає покінчити з собою: цей вилупок, вбраний у хакі, чудово б у цю сітку полетів.
Він вже мало не кинувся на нього, коли в голову прийшла краща думка. Треба мати і яйця, і розум. Його чудова, як у слона, пам’ять, яка не раз послужила йому добру службу, нарешті запрацювала.
Курсанофф — рідкісне прізвище, але колись він його вже чув, до того ж, саме тут, у будинку 36. Таке прізвище мав один шмітт з його покоління, якого делікатно спровадили на пенсію, коли виявилося, що він потайки заправляв мережею хаммамів для педиків. Бідолаха з поліції моралі, який більше сприяв поширенню грибкових захворювань на вулиці Сент-Анн, аніж долучався до арештів у першому окрузі Парижа.
Якщо пощастить, той міг бути його родичем.
— Колись я знав одного Курсаноффа, — замислено зауважив він. — Сподіваюся, що ти з ним не маєш нічого спільного.
ОСП промовчав у відповідь, але змінився на обличчі. Він різко зблід, а круги під очима потемніли ще більше.
Точно його батько, завжди спрацьовує.
— Чудові були часи, — хитро продовжив він. — Часи, коли кожному давали можливість займатися своєю справою і…
— Ах ти паскуда…
Морван був спритнішим: він стиснув його руку і завадив вийняти пістолет з кобури. Іншою рукою він вхопив його за горло і притиснув головою до столу. Треба мати і розум, і яйця. Він надавив сильніше, змусивши блідого вилупка позеленіти, а тоді почервоніти. Коли той вже став фіолетовим, він послабив хватку і прошепотів йому на вухо: