— Біжи по мого сина, гнидо. Інакше завтра увесь поверх знатиме, що у своїй турецькій бані твій батько смоктав піцюрини в неповнолітніх.
Через десять хвилин з’явився Лоїк у зім’ятому костюмі, розгублений і присоромлений, наче школяр, якого залишили після уроків. Тільки-но побачивши сина, Морван відчув, як його гнів потроху стихає. Його завжди дивувала врода сина — він не міг стриматися від внутрішнього почуття гордості за нього.
Вони вийшли з будівлі мовчки, без слів. Кивком голови Морван вказав на авто, яке чекало на них трохи далі, у другому ряді стоянки. Водій вже стояв у положенні «струнко».
— Тату…
— Залазь.
— Ні, дозволь мені пояснити…
— Все добре. Мені не потрібні ці гівнюки, щоб знати, що ти собі пхаєш до носа.
— Я хотів сказати щось інше.
Морван завмер. Вкотре він був вражений правильністю рис Лоїка і свіжістю, яка не зникала попри наркотики, попри алкоголь, попри все.
— Це Софія, тату…
— Що, Софія?
— Це вона мене здала. Вона разом зі своєю адвокатихою зібрала проти мене ціле досьє. З детективами, всяке таке. Ти її не знаєш. Вона здатна на все. Вона…
Морван жестом відігнав водія і сам відчинив синові двері.
— Начхати. Вони вже знищують усі сліди твого тримання під вартою і…
— Вона мені погрожувала, тату.
Знову зупинившись, він нарешті зрозумів, що приїхав надто пізно:
— Що ти зробив?
— Підписав згоду на розлучення. Я не…
Лоїк не встиг договорити фразу: Морван з усієї сили заліпив йому ляпаса.
Вперше він підняв руку на когось із своїх дітей.
— Та що ти витворяєш, чорт забирай?
Голос розлюченого кентавра. Саме він лунав вдома, прорізаючи стіни кухні, коли той товк їхню матір.
Ерван нарешті вирішив зателефонувати батькові.
— Я продовжую слідство.
— Бля, вистроми вже голову з тієї дупи! Ти в курсі, що вже вся Бретань на вухах стоїть?
— Усе дуже складно і…
— Я досі не отримав від тебе навіть коротенького звіту.
— Маємо ще один труп на руках.
— Хто?
— Адмірал ді Ґреко.
Пауза. В Ервана склалося враження, що він заїхав батькові під дих. Раптом він зрозумів те, про що мав вже давно здогадатися: вони були знайомі.
— Що сталося?
— Самогубство.
— Не може бути.
Ерван посміхнувся: він усе ще міг покластися на свій інстинкт, нехай він трохи і пчихав, коли заводився.
— Ви були знайомі?
У відповідь мовчанка.
— Це він тобі зателефонував?
Врешті Старий поступився:
— Коли я був фліком у Габоні, він командував флотом, який захищав нафтові родовища Порт-Жантіля. Подзвонив мені минулого вікенду, коли на острові виявили мертве тіло.
Хижаки завжди згуртовані. Під час його візиту на «Шарль де Голль» ді Ґреко нічого йому про це не сказав. Пристрасть до таємниць. Чи навіть гірше…
— Ти підтримував із ним контакт?
— Не дуже. Ми бачилися вряди-годи.
— При яких оказіях?
— Вручення медалей. Офіційні церемонії. Різна дурня.
— Якою конкретно була його роль на флоті усі ці роки?
— Поняття не маю.
— Він ніколи не займався розвідувальною діяльністю?
— Поняття не маю, я ж сказав. Я ніколи з ним не працював після Африки, якщо ти про це. Однак я добре знаю, чого той вартий: він не міг накласти на себе руки.
— Сьогодні вночі він випустив собі кулю в голову на «Шарлі де Голлі».
— Нонсенс.
— Я особисто знайшов його мертвим у своїй каюті. Аналітики-криміналісти зараз працюють на місці, вони підтвердять цю версію.
Ерван чув важке, повільне дихання свого батька. Буйвіл посеред закуреного африканського степу.
— Гадаєш, він якось причетний до вбивства? — врешті продовжив Морван.
— Можливо.
— Флік має лише дві відповіді: «так» або «ні».
— Ді Ґреко обробляв курсантів К-76. Він підштовхував їх до самокатувань, важких випробувань, змушував витримувати тортури, щоб зробити їх суперсолдатами. Можливо, він довів одного з пілотів до божевілля, і той зірвався на Віссі, — Ерван вже відкинув цю версію, але хотів прозондувати свого батька. — Є ще одна річ: ді Ґреко з Віссою листувалися між собою і це спілкування було дещо… цікавим.
— Це все опосередкована інформація. Що ти маєш конкретно?
— Вони домовилися про зустріч у ніч вбивства.
— І що? Вони зустрілися? Де твої докази?
Ерван проігнорував питання: