Пішли гудки. Ніхто не відповідає. Колись він би відразу почав хвилюватися. Патріарх її віддубасив? Покалічив? Забив до смерті? Нарешті пролунав голос автовідповідача. Ерван залишив повідомлення, зі стиснутими нутрощами усвідомлюючи, що колись — це вже тепер.
Цей страх нікуди не дівся.
Дi Ґреко наклав на себе руки: він не міг у це повірити.
Морван не сказав синові, але був такої ж думки: неможливо, щоб останній жест адмірала не був пов’язаним зі смертю хлопчини. Неможливо також, щоб їхня запланована зустріч не мала жодного стосунку до вбивства. Що означав цей розгардіяш?
Старий Цикорій мав якийсь хист вічно влізти у самісіньке осине гніздо або доходити до таких станів, що пора вже в дурку. Коли той зателефонував, Морван просто злякався. Після певного віку прохання про допомогу від друга завжди нагадує загрозу шантажу.
Його помилкою було те, що він відправив свого сина. Навіщо було вплутувати сюди родину? Можливо, він підсвідомо хотів підвести Ервана ближче до свого африканського минулого?
А Лонтано: чому адмірал у передсмертну мить відкопав ці прокляті роки? Що він хотів сказати? Чи на порозі смерті до нього знову повернулося почуття провини? У такому разі Морвану нічого боятися, бо докори сумління ніколи не припиняли його гризти.
Водій зупинив машину на площі Єни. Надто пізно відмовлятися від свого ранкового плану: відвідати Крижану Діву.
Софія Монтефіорі і далі мешкала у квартирі, яку вони з Лоїком придбали, коли вона була вагітною Лоренцо.
Від одного погляду на фасад цього будинку Морван відчув, що до нього повертається рішучість: не може бути і мови про руйнування родинного гнізда. Він, який розділив своє життя з горгоною, щоб вберегти своє гніздо, уявити не міг, що зелені й розбещені шалапути вирішили розійтися через дріб’язкові чвари.
Він використав свій універсальний ключ, щоб потрапити до вестибюлю, потім отримав від консьєржки код. Згадав, що їхня квартира на п’ятому поверсі. Вінтажний ліфт з решіткою, лаковані дерев’яні панелі — те, що він так любив. Його, дитину нізвідки, ніщо так не заспокоювало, як приваблива солодкість розкоші.
Він поправив вузлик краватки перед вузеньким дзеркалом кабіни. Щоб протистояти спадкоємиці Монтефіорі, йому варто бути бездоганним у всьому.
Філіппінка, яка відчинила двері, впізнала його і неохоче впустила. Як він пам’ятав, їх тут троє на повний робочий день, що для матері з двома дітьми, яка не працює, було чимало. Втім Софія саме так бачила свою роль господині дому.
Якось вона йому сказала: «Я така змучена: мені довелося все пояснювати новій няні». Софія не відчувала безглуздості у цих словах: вона народилася у шовках і помре у кашемірі, ще й критикуючи його ґатунок. Однак Морвану подобалася у ній прихована справжність: її грація, елегантність, впевненість були результатом зусиль однієї людини — її батька. Тварини, яка заробила шалені статки на металобрухті, і якій досі немає потреби добре вміти читати та писати.
Він пройшов через передпокій, величезний, як салон, потім дістався просторої, як концертна зала, вітальні. Високі вікна, паркет «ялинкою», дизайнерські меблі — сонячне світло входить у ціну. Здавалося, що воно охоче напросилося в гості крізь величезні вікна, невимушено кружляючи цими просторами, де поверхні меблів і підлоги посилали йому у відповідь особливо вишукані відблиски.
Морван захоплено розглядав внутрішнє оздоблення квартири. Опосередковано, це була і його робота. Саме таку картинку малювала його уява, коли був жалюгідним вигнанцем у Заїрі. У ті часи він ще вдавав із себе лівого, але читав «Заможні квартали» Луї Арагона і мріяв про місця, де «товсті килими» і «маленькі дівчатка бігають босоніж у довгих нічних сорочках».
— Nonno!
З’явилися онуки у шкільній формі. Двомовні, вони звикли називати дідуся по-італійськи. Він не мав нічого проти. Навпаки…
Вони радісно кинулися до нього. Морван розкрив руки для обіймів. Один такий поцілунок загладив усю гівняну ніч. На секунду він відчув себе сильним і мужнім.
— Чого ти приперся?
Він поставив ангелят на землю і подивився на Софію, яка стояла у дверному проході. Вона була у вим’ятій білій шовковій піжамі і тибетських капцях з хутром, як і решта членів клану, — подарунки Лоїка. Морван мав такі самі.
Без анінайменшої ніяковості, що її застали у такому вбранні, вона виглядала прекрасно.
— Якщо ти прийшов через Лоїка, то нині утримання під вартою закінчується. Я з ним щойно бачилася.