Арніка навчилася ухвалювати самостійні рішення ще в школі у Палацовому місті. Тут, удома, вона звикла слухати мудрі поради Чиста, звикла до підтримки, та іноді забувала про те, що все може вирішити сама. Навіть не так. Коли Чист давав їй самостійну справу й щось радив, їй хотілося зробити все по-своєму. А тепер, коли його не стало, вона готова була вдень і вночі вислуховувати його поради. Без Чиста дім спорожнів, життя полетіло шкереберть… Тільки зараз Арніка відчула, як важливо для неї мати рідну душу, знати, що, хай далеко, є хтось, до кого можна прийти й завжди отримати те, чого потребуєш.
Дівчина обігнула колону, сповільнила крок, ідучи через вітальню, і нарешті звернула коридором до кімнатки, де дрімав Ештон.
Нічна розмова
Напевно, спав він недовго. Прокинувся від незрозумілого шарудіння й голосів. Спочатку подумав, що то Гліб із Терном розмовляють, але за мить зрозумів, що голоси незнайомі. Ештон прислухався, дивуючись, хто міг бути так близько від них? Було ледь чутно, як щось легке й невагоме летить від хлопця в напрямку Терна. Це, напевно, те, що Терн носив у наплічнику, такі ж кульки, які залітали в невидимий браслет на Ештоновому лівому зап’ястку. Але це дрібниці. Хлопця зараз більше цікавила тиха розмова. Говорили двоє. І розмовляли вони про Терна і Гліба! Це ж треба! Спочатку Ештон навіть хотів розбудити своїх знайомих, бо подумав, що то, можливо, їхні друзі. Ті, з якими вони везли лист і які загубилися в дорозі. Але відразу ж передумав. Можливо, усе геть не так?
— Як гадаєш, далеко Гліб із Терном відірвалися? — спитав перший незнайомець.
— Та нє! Ми їх завтра наздоженемо. Усе буде в нормі. Побачиш. Необережність і довірливість Терна нам тілько на руку. Пересваримо їх між собою, а тоді… Вони поєдинчо ніц не варті, — відповів другий, трохи хрипкий голос.
— Це ти винен, що ми затрималися, — докоряв перший. — Зрештою, то, напевно, краще. Бо якби ми виїхали вчасно, то вже зробили б те, що мали, і мусили їхати назад краєм Плаїв.
— Ага! Точно! Ми могли б! Але не хотілось би. Не подобається мені той край, не для мене то, — хрипкий голос вчувався так близько, і Ештон подумав, що їхній сховок от-от викриють, — там ніколи не знаєш, кого зустрінеш. А ще там таке відчуття, ніби ти і ловець, і здобич. Дотепер не розумію, чо Гліб передумав їхати через Плаїв край. Подейкують, він тамтешній, там народився, — голос неприємно захихотів, — а ми могли б допомогти йому залишитися там назавше.
— Ти недооцінюєш Гліба. Він сильний суперник, — сказав перший голос. — У змаганнях наші сили завжди були рівні. І мені кортить змінити цю рівність на свою користь.
Ештон вирішив, що час розбудити Терна або Гліба. Але він злякався, що може щось зачепити, коли вставатиме в темряві, а галас у цій халепі зайвий.
— Але в нас є перевага, і то суттєва! Ми знаємо, шо вони наші вороги, бо давно хочемо їх знищити, — голос аж зашипів, і хлопцеві стало моторошно, — а вони, телепні, у разі чого захищатимуть нас, як друзів.
— Перевага є, — голос віддалявся, — але другий маг хоче ловців…
Ештон нашорошив вуха, але так і не почув, чого хоче якийсь там другий маг. Якщо він не перший, то, отже, слабший. Знати б ще бажання першого мага.
А раптом і перший теж проти Гліба і Терна? «Кому вони так насолили?» — спитав би знайомий пекар. Просторий безкінечний степ довкола… І, здається, у ньому майже немає людей. Точніше, є лише двійко, яких Ештон вважає супутниками, і ще двоє, яких він навіть не бачив, тільки чув, і які ненавидять Гліба та Терна, хоча ті вважають їх товаришами. Ох, є ще другий маг. Ледве не проґавив. Отже, троє проти двох. Але ж ще є він, Ештон! Отже, сили рівні.
Хлопця збентежила нічна пригода. Він напружено думав, розповідати про почуте чи промовчати. У тиші літали мініатюрні барвисті бджілки, комашки… чи кульки, а на душі було неспокійно. Ештон був захищений чарівним наметом із зеленим куполом. До того ж поруч — двоє сильних квадросів-воїнів, які використовують цікавенні пристрої. Але чому тоді він відчуває незахищеність, набагато сильнішу від тієї, коли самотою ночував у полі?
Голоси чужинців геть стихли. Отже, вони пішли. І можна не хвилюватися, що його хтось почує, якщо він завовтузиться. Ештон таки вирішив розбудити Терна й розповісти про нічну пригоду.