— Терне, прокинься! — хлопець вважав, що будить Терна, та насправді розбудив Гліба.
— Ти чому не спиш? Щось трапилося? Поганий сон? — спросоння бурмотів Гліб, але, коли Ештон запитав, чи той із краю Плаїв, умить прокинувся.
— Звідкіля ти це знаєш? Хто ти, хлопче, насправді такий?
Ештон зітхнув і слово в слово передав щойно почуту розмову. Але він не просто оповідав, а й перепитував, хто такий маг, що роблять ловці, скільки тих магів насправді, який стосунок до них мають вони з Терном…
Гліб відповідав спокійно і розважливо. Напевно, він аж тепер повірив Ештону. Місто, до якого вони прямують, є столицею всіх країв. Саме в ньому Правитель проводить найбільше часу. З нього можна найлегше потрапити в інші світи, тому там прагнуть жити ті, хто займається наукою, хто планує розгадати всі таємниці техніки. Подейкують, що вхід до нього дозволений не кожному. Місто магів, вогнекрилів, квадросів, ловців… Місто тих, хто може похвалитися давнім родоводом, хто походить із верхніх чи вершинних… Місто, що дає шанс кожному перейти на вищий рівень, що збільшує можливості, розбиває надії, ховає в собі загадки минулого, плекає майбутнє… Наче магніт, притягує до себе і людей високого польоту, і тих, хто, навіть маючи заборону залишати нижні світи, усіма правдами й неправдами хоче сюди потрапити.
Слухаючи оповіді Гліба, Ештон нарешті зрозумів, що йому потрібно йти саме в Палацове місто. Це ж очевидно! Як багато хоче дізнатися позбавлений пам’яті! Звички, уподобання, інтереси — у хлопця їх наче й не було. У нього це все забрали, грубо й відразу. Болісно і прикро. Ештон прагнув усе згадати. Він піде в Палацове місто і, можливо, саме там поверне собі спогади про колишнє життя.
Увійти до Палацового міста могли лише обрані. Гліб розповів йому про це, як і про те, що вони з Терном від народження могли увійти в місто без перепон. А Ештон? О, тоді юнак навіть не задумувався, наскільки йому пощастило, що місто, у якому він опинився без пам’яті, майже безмовним, виявилося вільним, відкритим для всіх, гостинним навіть до чужинців. Звісно, якби до нього повернулася пам’ять, він би поводився обережніше. Але тоді хлопець ще не дуже знався на особливостях входження до міст. Ним керувала віра в диво й бажання знайти себе в цьому світі. А якщо пощастить, то, може, і в інших світах теж. Коли Гліб запитав, чи давно Ештон був у Палацовому місті, хлопець не знав, що відповісти. Він не міг пригадати, чи взагалі колись там бував.
— Після твоєї розповіді я вважаю, що нам із Терном таки треба було б піти в край Плаїв і перевірити, наскільки тепло нас там зустрінуть. Але наразі маємо важливішу справу. Та й тобі, як бачу, хочеться дізнатися про своє минуле. Палацове місто немале, тож навряд чи можна сподіватися, що хтось тебе впізнає. Але я не очікував, що ті, на кого ми чекали й на кого розраховували, нас зрадять. Отже, хто хоче миру, готуйся до війни! Маємо невеличку справу, яку хотіли б залагодити саме в Палацовому місті. Досі я не був певен, чи можна тобі довіряти. Сподіваюся, я не пошкодую про те, шо таки вирішив прийняти тебе до товариства. Тобі буде нелегко, та, надіюся, упораєшся, встигатимеш за нами.
— У Палацовому місті діє потрійна система захисту, — вів далі Гліб. — Спочатку потрібно пройти через першу огорожу. Туди пропускають усіх, хто чимось торгує, а також тих, хто має особливий допуск. Зважаючи на те, що ти розповів, нам не можна залишатися надовго між першою і другою огорожами, тому спробуємо якомога швидше підійти до другого поста. Але в жодному разі не потрібно бігти чи надто поспішати, бо охороні це може здатися підозрілим. Отже, запам’ятай — іти слід спокійно й упевнено. Нам не треба привертати до себе зайвої уваги. Найважливіше — пройти третій контроль. Він найцікавіший, позаяк…
Гліб на мить замовк, зацікавлено оглянув юнака з ніг до голови, а потім додав:
— Завтра ми таки дізнаємося, бував ти в Палацовому місті чи ні.
Ештон захвилювався. Палацове місто надавало багато шансів і можливостей. У ньому можна знайти потрібного Вчителя і, що не менш важливо, правильно обрати свій майбутній шлях. Хлопець усвідомлював, що міг би опанувати будь-яку професію з тих, якими займалися мешканці того містечка, із якого він зараз ішов. Але не відчував себе ні кравцем, ні шевцем, ні пекарем… Він хотів віднайти власний талант, загублену сутність, відновити втрачену пам’ять, пригадати, ким був чи ким хотів стати. Якщо він зможе увійти до цього міста, то до переліку його перемог додасться ще одна. У серці зажевріла вдячність до Гліба за те, що той пояснив, як потрібно поводитися. Що ж, Ештон не поспішатиме і не сповільнюватиме їх. Аж ніяк не хочеться затриматися поміж першим і другим захисними мурами міста. З думкою про завтрашній день хлопець заснув. Йому снилися невідомі мури, покинута в попередньому місті домівка та безликі люди, які планували зашкодити Глібу і Терну.