В Ештона від величі споруд перехоплювало подих, Гліб помітно хвилювався, та й зазвичай говіркий Терн — теж, бо, відколи стало видно браму, ішов мовчки. Вражало все, на чому зупинявся погляд. Із трепетом хлопець поглядав на величезний масивний міст, перекинутий через виритий під міським муром рів, заповнений водою. На нього всіх охочих увійти допускали двійко охоронців-розпорядників. Далеко на обрії бовванів ще один міст, до нього теж живою рікою стікалися люди. Ештон ішов у натовпі й поглядав на другий міст, на великий потік людей, до якого щохвилі струмочками стікалися нові охочі увійти в Палацове місто. Дочекавшись своєї черги, троє супутників пройшли мостом ближче до мурів.
У першу браму вони зайшли в галасливому натовпі під пильними поглядами охорони Головних воріт. Ештон навіть здивувався, бо думав, що контроль буде ретельнішим і пройти крізь ворота буде важче.
Щастя, захоплення, подив переповнювали хлопця. Чомусь ніяк не міг заспокоїтися: серце тріпотіло, як сполохана пташка.
Гліб помітив його хвилювання й мовчки поклав правицю на Ештонове плече. Хлопець вдячно глянув на нього й заспокоївся. У голові Ештона вже сновигали думки про те, що, можливо, у місті він згадає, хто він і звідки, аж раптом неподалік від себе розрізнив голоси, які вже чув минулої ночі. Без сумніву, нічні переслідувачі таки наздогнали їх. Гліб теж відчув їхню присутність, насторожився й Терн. Ештон дивився на два величезні мури. Один вони вже подолали, через браму іншого лише намагатимуться пройти. Навколо — людська ріка, яка коливається, здіймає хвилю і, заспокоївшись, затікає в декілька рукавів-воріт. І коли думаєш, як утриматись у тому потоці, чомусь завжди стається щось непередбачене, що ускладнює і без того непростий шлях. Вороги зовсім поруч. Ештон розумів, що саме він затримав Гліба й Терна. Без нього ті двоє, що їх він ще не бачив, а тільки чув, не наздогнали б його супутників і віднедавна наставників. Але без нього Гліб і Терн не вважали б їх ворогами. Отже, він, хоч і затримав своїх супутників у дорозі, проте став їм у пригоді?..
Удавано безтурботний Терн розплився в посмішці і, ще не здогадуючись, що нічні переслідувачі поруч, тихенько бурмотів щось під ніс. Ештон прислухався. Ну, зрозуміло: «колір… волошковий». Підспівує собі, наче артист на центральній площі міста, якого вдячні слухачі от-от обдарують за талант. Терн високий, його важко не помітити. Зрештою, якби не він, то Ештон уже декілька разів загубився б у натовпі. Інше діло — Гліб. Низенький, верткий, він увесь час кудись зникав, неначе хотів дослідити кожен клапоть землі поміж двома міськими мурами.
— Кепські справи, — тихо мовив він, з’явившись знову біля них із Терном. — По-перше, нас чекають біля чотирьох входів, по-друге, ми навіть не знаємо, зможе Ештон пройти в місто чи ні.
— Я чув ті самі голоси, що й уночі, — схвильовано сказав Ештон, — вони десь тут, зовсім поруч…
— Але ж вони не знають, що хлопець із нами, — Терн на мить посерйознішав і, дивлячись на Гліба, кивнув у бік юнака.
Ештонові супутники ненадовго замовкли, щось обмірковуючи. Повсюди в тисняві сновигали люди, підштовхуючи їх то в один, то в інший бік ліктями, клунками, пожитками.
— Він не зможе, — видихнув Гліб і знову задумався.
— Це ми не зможемо, а його шанси більші, ніж наші… якщо тільки нас не побачать поруч із ним. — Терн пригнувся і майже пошепки запропонував Глібові, щоби те, що мали доставити в Палацове місто вони, проніс Ештон.
— Але він не знає всього, — пробував протестувати Гліб.
— Це його й наша перевага, — коротко заперечив Терн.
Ештон мовчав, бо геть не розумів, про що йдеться.
Проте Терн умів переконувати. Принаймні вже вдруге Гліб погодився, що напарник має рацію.
— Ми обрали не краще місце, де йому варто все розповісти, — розмірковував Гліб, — і я тривожуся, що ми не встигнемо пояснити, бо з хвилини на хвилину нас можуть вистежити. Коли нас побачать поруч із Ештоном, утратить сенс усе, що ми йому скажемо. Але зараз потрібно спробувати пройти в місто окремо, бо нам ще зарано йти в край Плаїв, а йому надто небезпечно залишитися там (він кивнув головою, наче поглядом хотів перелетіти через стіну) без нас.
— Я знаю, що робити, — Терн вихопив із окремої кишені наплічника зеленаву кульку й попросив Ештона її проковтнути.
Хлопець неохоче взяв її, покрутив у долоні й хотів був повернути, але Терн попрохав:
— Просто повір. За допомогою цієї кульки ти зможеш визначити місце нашої зустрічі. Чекай на нас там. Якщо ми тебе там, — наголосив він, — не застанемо, за два дні чекай біля цього виходу з міста.