Місто Доль — по суті, невелике містечко, тож відстані тут такі, що мешканцям навіть не потрібно користуватися мапами. Ештон нарешті дістався місця зустрічі — музею думок. Задля безпеки хлопець деякий час постежив за його входом. Нікого підозрілого поруч не було, тож Ештон звеселів. Музей був розташований у мальовничій місцевості, яка проглядалася звідусіль. Куди не глянь — краса така, що аж хочеться затамувати подих. А якщо ще усвідомлювати, яку історичну пам’ять зберігає кожен камінь давніх споруд, то приходить розуміння, наскільки важливим є це місто для історії світу.
Три гори в центрі містечка з’єднані мостами, що утворюють підкову. Саме під цією підковою, на невеликому пагорбі, і було зведено невисоку округлу споруду музею. Суттєвою перевагою цієї місцини завжди була неможливість уловлювання думок.
Парадокс? Можливо, так вважатиме непосвячений. Творці музею не хотіли, щоби будь-хто, увімкнувши думотон, викрадав експонати, які зберігалися тут уже багато років, а може, була ще якась причина, що обрали саме таке місце — таємниця, яку забрали із собою архітектори й будівельники музею. Отже, про це зараз уже не дізнається ніхто.
Подейкують, що саме тут створювалися всі дев’ять світів, якими зараз керує Правитель. Легенда оповідає, що в колі, з якого вихід думок неможливий, сиділи найкращі архітектори Офіри. Вони захотіли створити світи, на які їм було б приємно дивитися, управління якими давало б задоволення. Отож кажуть, трудилися вони не покладаючи рук, не шкодуючи сил, чи то сім днів і сім ночей, чи то йшлося про сім років, а може, про десятки чи сотні років? Ніхто їхньої праці не бачив, бо, якщо вірити легенді, то росло посеред цього кола величне старезне дерево, а під ним сидів дідок, білий як молоко, думу думав і люльку курив. Ото з тієї люльки і випливав дивний білий туман, схожий на молоко, який розливався довкола. Через нього ніхто й не бачив, що саме тут відбувалося. А коли туман одного ранку розсіявся, перед людьми постали у всій красі і розмаїтті дев’ять світів. Місто це почали називати містом зміни Доль, бо, кажуть, якщо хтось хоче Долю змінити, то спочатку мусить побувати тут, де той молочний туман клубочився найдовше. Час минав, і люди потрохи почали вкорочувати назву міста, і вже не називали його містом зміни Доль, а говорили простіше — місто Доль. Із часом все минає, усе змінюється. Хто ж тепер повірить у білого старенького дідка піддеревом, у молочний туман чи архітекторів з Офіри? А на місці, де, як оповідає легенда, усе це відбувалося, побудували музей думок.
До музею веде низка підземних сполучень. До нього, не привертаючи зайвої уваги, можна дістатися з різних куточків міста, а подеколи й із досить віддалених країв. Підземні галереї, виставкові зали, навчальні експонати — усе це призначене лише для ловців. Тому цю споруду часто називають не музеєм думок, а музеєм ловців. Для пересічних відвідувачів це звичайна невелика кругла споруда, віддалено схожа на кульку, коли вона влітає в думотон. Саме для таких людей було відкрито декілька величних і помпезних залів, до яких можна пройти крізь тунелі в трьох горах. Кожен зал має своє призначення і розташований за колом несприйняття думок. В одному залі розмістилася думотека, другий обладнаний як звичайний ігровий майданчик, куди для розваг привозять дітей з усього міста, а третій, найбільший, поділяється на менші зали, які використовували і як місце для знайомств, і для дорослих розваг, і для вирішення будь-яких життєвих питань.