Ловці прибували, гомін у залі дедалі посилювався, утім, як і хвилювання Ештона. Величезне приміщення ділилося натри кола, кожне з яких могло вмістити чимало ловців. Та наразі зал був заповнений приблизно наполовину, і це означало одне — ловців ставало щоразу менше… Ті дев’ять сходинок, якими Ештон зійшов до кола виклику, не відділяли його від решти — трава з Ішти давала відчуття єдності одного з одним і з зовнішнім світом. Ештон сидів на траві, заклавши ногу на ногу, а неподалік від нього розміщувалися ловці. Зал відділив зайві кола з незаповненими місцями й став меншим, затишнішим.
— Поважне товариство, дозвольте мені… — розпочав Ештон. Він розповів і про бій вогнекрилів, і про зникнення його родини, позбавлення пам’яті, дивні смерті Чиста й ще кількох знаних і поважних укладачів угод, про зменшення кількості «світлих» ловців. Юнак вважав ці події ланками одного ланцюга.
По тому почали висловлюватися інші ловці:
— У нас зникла третина «світлих» ловців, — повідомив Квінт із Палацового міста.
— У нас зникло п’ятеро з дванадцяти, — підхопив Тарт, який прибув із невеликого містечка Ставина.
Трава під ловцями особливим чином закручувалася по колу — вона легко підіймала охочих висловитися, а їх виявилося немало.
— Для чого ми тут зібралися? Обговорити наші негаразди? Чи, може, відтепер зобов’яжемо всіх ловців звітувати, хто, куди, для чого виїхав? — уїдливо запитав Тремп. — Кажеш, що ти вершинний. Де докази? Міг би хоч почепити еполет, якщо, звісно, маєш на те право. Чи боїшся відповідати перед судом вершинних?
Ештон тільки-но хотів відповісти, аж раптом відчув сильний стусан у плече. Падаючи, устиг помітити в кутку залу мантію мага. Ще декілька ловців упали, мов підкошені, решта схопилася зі своїх місць і кинулася до магів із вигуками:
— Змова! Зрада! Заколот!
Купол залу зловісно запалахкотів червоною загравою, щосили сигналізуючи про небезпеку, одна завіса сповзла, і ловцям відкрилося друге коло, у якому стояли маги в червоних мантіях.
Ловці ніколи не воювали з магами, яким, до речі, було суворо заборонено входити до залу збору. А ці не просто зневажили неписані правила, вони знехтували головними засадами, на яких трималася рівновага системи — увійшли сюди й слухали обговорення.
Біля Ештона нечутно опинився Тихін. Він поглядом указав на одного з магів — невисокого юнака з кривою посмішкою й невпевненим поглядом — і непомітно кивнув. Ештон так само поглядом показав на молодого мага Тарту і Силену, що попідхоплювалися з місць і опинилися поруч. Дервіш також тихенько підсувався ближче. Тарт стрельнув із пістоля, що аж ніяк не міг би зашкодити життю ні ловця, ні мага, і над ловцями почала утворюватися звичайна рибальська сітка. Такий пістоль часто використовували квадроси — його цупка тканина розкривалася, утворюючи намет, верхню частину якого прикріпляли до дерева.
Пістоль Тарта працював за схожим принципом, тільки замість цупкої тканини в ньому були рибальські тенета.
Погляди ловців і магів були прикуті до сітки, що розгорталася над їхніми головами, аж раптом Ештон, Тихін, Тарт і Силен метнулися в протилежний від пастки бік. Юний маг розгубився. Намагаючись скинути тенета, він активно розмахував руками, привертаючи до себе увагу й ще більше заплутуючись. Ловці кинулися до нього, аби розірвати захисне коло, ураз створене магами. Зал, у якому чаклунство було заборонене, руйнувався у відповідь на чари. Найстарший маг підняв руку, щоби допомогти юному невдасі. Коло деформувалося, і захист, вибудуваний магами, утворив у стіні щілину. Силен тим часом ковзнув по траві під другу завісу й кинувся одному з магів під ноги. За ним прошмигнули Дервіш і Квінт. Маги запанікували й відступили, збільшуючи магічне коло, проте його захист не витримав натиску ловців. Друга завіса впала, і на понівеченій траві постали розлючені ловці, а навпроти них — купка потомлених магів, які навіть не уявляли, що буде далі.
Хтозна, чим би все закінчилося, якби не впала ще одна завіса, і в третьому, найбільшому колі залу перед отетерілими ловцями не постали ще одні маги. Ці теж були в мантіях. Новоз’явлених було менше, ніж ловців, проте значно більше, ніж попередніх магів.
На мить усі заклякли — ловці не знали, чого очікувати від новоприбулих, а маги, які протистояли ловцям, чомусь не виявляли бурхливої радості від підмоги, а стояли похнюплені. Ештон, який так і не встиг почепити еполет на плече й досі тримав його в руці, бовкнув: