Маги не відривали поглядів від синього Ештонового еполета, у них трусилися руки.
— Обшукати їх, — наказав Ештон.
Силен кивнув, і троє ловців кинулися до Тремпа, Ділекта й Пліта.
— Це нікому не зійде з рук, — почав був шипіти Тремп, але замовк, відчувши люті погляди ловців.
— Не потрібно обшуків, — Дік пильно подивився у вічі Тремпа й раптом присів на ліву ногу, наче праву звело судомою. Насправді, вочевидь, він намислив танцювати. Що ж, Дік перебував у ловецькій залі й мав право робити те, що вважає потрібним, навіть таку диковинку, як танець. Праву ногу він зігнув у коліні, ліву руку притис до спини, а правицю простяг до Тремпових грудей.
— Шамабальський танець викриття, ух ти! — пролунали захоплені голоси тих, хто впізнав танець із першого руху. Тремп позадкував: його налякала чи то Дікова дивакуватість, чи то його рухи. Він відсахнувся, утратив рівновагу й наступив на ногу Силенові, який стояв позаду нього.
Силен, рятуючи ноги, теж крутнувся, щоб не наступити на ногу комусь із ловців, які про всяк випадок зробили коло тіснішим. Тож Силен крутнувся й зачепив ловецький плащ Тремпа, який за мить став схожий на мантію, що також дивно потьмяніла, зріділа в повітрі, наче наполовину розчинилася в ньому. Дік уже заходився присідати на іншій нозі, плавно проводячи в повітрі руками. Силен тим часом крутнувся ще раз навколо своєї вісі, і мантія на Тремпові ледь не луснула й стала ще прозорішою та водянистішою, а його тіло дивним чином збільшилося, стало драглисто-сірим і не схожим на людське. Дервіш із серйозним виразом на обличчі запалив люльку й присів на підвищенні. Трава з Ішти слухняно піднесла його трохи вище, щоб було зручно споглядати всіх. Він заклав ноги під себе й виглядав таким спокійним і незворушним, наче щойно пообідав і відпочивав у затінку дерева. Дим тонкою цівкою плив у повітрі. Пахло полином, дубовою корою, деревієм і ще якимись таємничими травами.
Дік тим часом навприсядки крутився навколо Ділекта, зіщуленого від напруги Пліта й Тремпа, відтіснивши Силена на крок убік.
— Янич? — Тихін і Тарт з огидою дивилися на драглисте тіло нижньосвітка, який ховався за мантією.
Усі вже чітко усвідомили, що це був не Тремп, і вже від цього ловцям мало б стати легше, якби вони не розуміли, що це гидотне нижньосвітне створіння зробило з Тремпом.
— Не може бути, — Ештон не хотів вірити своїм очам. Ще невідомо, скільки часу Тремпове тіло служило цьому покидьку. Чи він один тут такий? Цим створінням під страхом найвищої кари заборонено з’являтися у володіннях Правителя. Он воно що значить — зіпсувати мапу! Виходить, хтось таки винен у тому, що в ловецькій залі стало можливим таке протистояння. Той, хто мусив слідкувати за тим, щоби мапа не пропускала «темних» ловців. Зрадник! А тут не те що «темні» — яничі в залі. Біда! Певна річ, що дехто з магів знав про Тремпове падіння. У невеликій магічній школі з учителями завжди виникали проблеми — на відміну від ловців, маги не поспішають ділитися знаннями. А Тремп… Він нікому не заважав, як-не-як потроху, хоч і поганенько, учив новачків, тому магам до нього не було діла. Вони були переконані, що їхні вороги — ловці й квадроси, і саме з ними потрібно воювати. А знищити такого перебіжчика, як Тремп, — невелика честь. Маги воліють обирати гідних суперників. А деякі взагалі ігнорують магічні сходини, тому з колегами-чаклунами майже не бачаться. Специфіка роботи! Так чи інакше, а це викриття магам не на руку.
— Верховну охорону! — вигукнув Тихін.
— Верховну охорону! — почулися голоси інших ловців.
Новоприбулі маги стояли окремою групкою й спостерігали за всім, не втручаючись. Ловці зважали на їхню присутність, проте чинили за потребою. Та й, зрештою, саме ловці тут були господарями. Це до них маги прийшли без дозволу. А якби отак ловці спробували до магів підступитися? Галасу на всі світи наробили б!
Раптом новоприбулі маги поскидали із себе мантії й постали перед присутніми у фіолетово-сірих святкових плащах вершинних.
— Верховну охорону! — вигукували ловці ще сильніше й азартніше, бо хто знає, чи немає й під тими плащами когось потворного з нижніх світів.
Ештонові стало не по собі. Юнак ще не звик до того, що він вершинний, і надто добре пам’ятав події, що відбулися за останні півроку: за участь у них окрема камера Морового підземелля могла б стати другою домівкою. Усі ловці мали за що недолюблювати Верховну охорону. Але зараз закликати її було дуже доречно.
Молоді маги заметушилися, та їм достатньо було одного заперечливого погляду Ештона для того, щоб зрозуміти: вислизнути вони не зможуть.