Ловці думок

Співрозмовник Палтуса закашлявся, відповідаючи:

— Знову ти про своє. Не край серце. Того, що було, не зміниш. Тобто можна, звичайно, але не завжди вдається…

— Охо-хо… — простогнав Палтус.

— Ти й мене засмутив своєю тугою. Палтусе, та ти ж завше був першим веселуном… Підкинь-но декілька рожевеньких у вогонь. А вже років сім як став самітником. Боляче дивитися!

Щось грюкнуло. «Мабуть, той, що з Палтусом, гепнув кулаком», — здогадався Ештон. Він уже хотів був іти, щоб не підслуховувати про чийсь душевний смуток.

— А давай-но про добру жінку, — приязно запропонував Палтус.

Ештон вирішив затриматися, щоб іще раз послухати жартівливу пісню, яку чув колись від Терна.

Той, що був із Палтусом, затягнув:

За високими кущами
У широких у полях
Загубила чоловіка
Добра жінка в бур’янах.

Палтус охоче підхопив, пришвидшуючи темп:

Що від віку і до віку тре’ робити чоловіку,
Щоби всі його любили, щоб у полі не губили,
Щоб сорочку гаптували, до обіду прикликали.
Що робити чоловіку? Що?

Добра жінка гірко плаче,
Витира сльозу щодня:
— Де ти, де ти, чоловіче?
Пропаду без тебе я!

Що від віку і до віку тре’ робити чоловіку,
Щоби всі його любили, щоб у полі не губили,
Щоб сорочку гаптували, до обіду прикликали.
Що робити чоловіку? Що?

Чоловік за років десять
Причвалав у рідний край,
Жінці кинувся на шию,
Каже: — Жінко, зустрічай!
Поспішав, як міг, до тебе,
До родини, до дітей.
Винні ті поля широкі
І кущі високі, гей, гей-гей!

Знай, від віку і до віку треба бути чоловіком,
Щоби всі тебе любили, щоб у полі не губили,
Щоб сорочку гаптували, до обіду прикликали.
Треба бути чоловіком, гей, гей-гей!

Щоб ніколи не губитись,
З роду в рід, із року в рік
Ріже й ріже кущ високий
В чистім полі чоловік!

Обидва співрозмовники помітно повеселішали, і Палтус, який активно виспівував, зізнався: він так сумує за краєм Плаїв, що той йому аж сниться.

— Віриш чи ні, та коли насниться мені той край, то я весь день щасливий. Хто не бував у краю Плаїв, той не знає, що є там міста, трохи схожі на Офіру. А мо’, дуже схожі. Але не в тім річ. Ми в краю Плаїв бачили і білі кам’яниці, і золоті бані храмів. Це нічого тобі не нагадує? А що про Офіру говорить легенда? Що є місто, будинки в якому зведені з каменю білого-білого, усі дахи сяють золотом, як сонце ясної днини, а крізь кришталь ллється в будівлі сяйво золотаве… Потрапити туди можна тільки чистим душам, піднесеним людьми аж до неба.

— Та знаю я, Палтусе, знаю. Аби ж то геть усі світлі та чисті прямували в той благодатний край, то було б добре. Але ж воно не так. Через те в кожному поселенні чи містечку є люди, здатні очищати. І сам край теж очищає себе. А в Офіру так просто не пройдеш. Туди відкритий прохід лише обраним, стократ перевіреним, яких не засліпили б краса й багатство. Їх небагато, таких людей. За чистоту душ, як сказано в легенді, будуть даровані таким вічні життя й молодість. Тому всі Правителі й випробовують щороку своє щастя. Бо ж хто, як не вони, піднесені людьми так високо, що майже сягають неба? Ото їм тільки ще вічного життя й молодості бракує…

— Друже мій, брате мій любий, та то ж навмисне пущений поговір, що тільки Правителям туди шлях відкритий. Та то робота магів — народ плутати. Я думав, ти знаєш, що кожний вершинний може пробувати. І верхній, певно, може. Не в тім річ. Але ж зі всіх виберуть тільки сімох, а з них — тільки один може зостатися в Офірі, та й то, як вірити легенді, раз у сто літ. І хто там зостався, уже назад не вертає, бо з Офіри може бачити, де, коли, у якому краю чи світі що робить найменша комаха, про що думає кожна людина. Він може в момент будь-чиє життя перевернути догори дригом. Може прийти на поміч, а кому й палки в колеса повставляти. Отак-то, брате.

— Великі діла вершаться в Офірі, — зауважив співрозмовник Палтуса. — Хе-хе, то, кажеш, і вершинний, і верхній?

— Про верхніх точно не знаю, а вершинні можуть, заслужили, — відкарбував Палтус. — Але щоб потрапити туди, «кожний мусить вершити діла праві», як каже легенда. А я сам себе позбавив такого права. Моє сумління не кришталево чисте. Маю гріх. Поки не виправлю, нема сенсу сіпатися. Усе, доста! Де то вештається Бриль? Годі дочекатися. Ти нині бачив його чи як?