Ештон, почувши, що має ще хтось підійти, позадкував до виходу. Він ледь устиг заховатися за завісу, як пролунав голос Бриля:
— Вибачайте, браття, за спізнення. Випроваджував любителів нічних блукань.
Ештон більше не почув ні слова. Мабуть, Бриль щільно зачинив за собою двері. Хлопець трохи посидів, намагаючись угамувати стукіт серця, що ледь не вистрибувало з грудей, і з великою обережністю пробрався у свою кімнату. Силен, Пінт і Тихін ще не спали. Вони напосілися на Ештона з розпитуваннями, чи бачив він Бриля. Виявляється, той застав їх дорогою до кімнати й довго випитував, де були, що бачили. Хлопці викручувались, як могли. Бриль пригрозив, що наступного разу перегляне мікрокульки з їхніх наплічників і не витрачатиме так багато часу на безглузді балачки.
— Пощастило, — хихотіли хлопці, — а ти де був? Бриль тебе не перестрів?
— Я встиг заховатися саме перед тим, як він прийшов, — став розповідати Ештон і раптом побачив прикріплений до одвірка невеликий уловлювач думок.
Підморгнув хлопцям, і вони миттю перекріпили його поверхом вище на одвірок самого Білодума — керуючого ловецькою школою. Довго поспати цієї ночі їм не вдалося — за кілька годин увімкнулися сирени. То, мабуть, Білодум прокинувся й помітив уловлювач. Лементу було! Ще довго Бриль пояснював, як міг його вловлювач опинитися на Білодумових дверях. На щастя, для них усе минулося запотиличниками, отриманими від Бриля, і нотаціями від Білодума.
Рідна ловецька школа! Веселі часи!..
Хіба тоді Ештон міг передбачити, що мине зовсім небагато часу, і він відшукає батьківський дім, знатиме, хто він і звідки, крізь час і відстань отримає батьківське благословення? Хіба знав, що в рідній оселі його чекатиме малознайома дівчина, яка поставиться до нього так по-дружньому? Чи сподівався, переїжджаючи з Палацового в місто Світла, що саме це місце поверне йому пам’ять? Чи міг подумати, що отак запросто балакатиме з вогнекрилом, придбає будинок Джона?.. Чи уявляв, що виявиться вершинним, перейматиметься долею Правителя, а колись, може, навіть шукатиме загадкову Офіру?.. А хтозна, які ще несподіванки чекають його в житті? Можливо, саме зараз хтось світлий, достойний того, щоб оселитися в Офірі, скеровує його погляд у потрібному напрямку? У будь-якому разі, обов’язків у нього дедалі більшає…
На пошуки Правителя
А поки що його разом із іншими ловцями чекає невелика подорож. Вони вирушають на пошуки Правителя. Усе, що з Ештоном відбулося останнім часом, майже не залежало від нього. Йому, який звик самостійно ухвалювати рішення, подобалося бути в гурті однодумців. «Удвічі приємніше, коли навіть у дріб’язках супутники міркують так, як я», — думав юнак. От і зараз він схвально зауважив, шо Дік скерував усіх до тієї самої мапи, до якої направив би й він, якби йому довелося вести ловців.
Ще в місті Доль, поки Ештон мрійливо пригадував історію з недалекого минулого, коли вперше почув про Офіру, їхній загін перед дорогою проспівав ту саму пісню, що її тоді співали наставники в таємній кімнаті ловецької школи. Бор і Лютин бубоніли, обурювалися, що через дурниці всі втрачають дорогоцінний час, та Дік, віджартовуючись, виконав її від початку й до кінця. Брати Кликачі, найкремезніші та найсильніші зі всіх ловців, таки не втрималися й підійшли до буркунів.
— Боре, ти можеш співати, а можеш мовчати, — сказав один із Кликачів, потираючи ніс величеньким кулаком.
— І ти, Лютине, можеш… — другий Кликач навис над ловцем, — але якщо зараз йому, — він кивнув головою в бік Діка, — завадиш, то не лише сторчма вилетиш із загону, а й матимеш справу з нами.
Один брат Кликач майже по-дружньому поплескав по плечу Бора, інший — Лютина. Невдоволені на диво швидко вгамувалися. Решта ловців в урочистій тиші доспівали цю простеньку й наївну пісеньку, без якої Дік не вирушив би в дорогу.
— У тих диваків із краю Плаїв увесь час якісь забобони, — бурмотів Бор.
— Пісеньку вони співають, — зіронізував Лютин, скоса поглядаючи на братів Кликачів, — вони ще станцювали б. — Але пригадав танець Діка й припнув язика.
— Гм, ніяк не второпаю, навіщо вони це роблять. Може, щоб нас роздратувати? — Бор аж зупинився від геніальної, як йому здавалося, здогадки.
— З ними треба бути обережними. Одні Кликачі чого варті! Кулачища величезні, за Діка й Степовика з Дервішем готові у вогонь і воду. Тихона з Ештоном теж годі переконати не йти до Правителя. Чи можна?.. — Лютин запитально глянув на Бора.
— Пхе, — вигукнув той, — оце вже навряд. Співали, наче в краю Плаїв народжені. Дивацтва заразні. Та я сам не розумію, чого ми поперлися з ними? Ми з тобою могли просто прийти й розказати про все другому магу. А могли би й не говорити — у школі магів два місця звільнилися. То нас і так туди візьмуть. Але тепер уже й не знаю, шо робити — іти туди чи не йти. З Ділектом і Плітом те страхіття саме в тій школі сталося. Тепер треба думати, чи не зроблять ті маги проклятущі з нами те саме, що зробили з ними.