— Тільки б тих, — Дервіш навіть не хотів вимовляти імен Бора й Лютина, — не зустріти.
— Не хотілось би, — підтримав його Ештон.
Бій вогнекрилів і магів
Але не встигли ловці пройти й кількасот метрів, як побачили, що їм назустріч рухається купа люду: купці, два маги, зо два десятки осіб у коричневому одязі та ще декілька чоловіків, на яких учора Ештон не звернув уваги.
— Дивна компанія, — шепнув Дервіш.
— Ще б пак! — погодився Ештон.
— Настільки дивна, що вони навіть можуть бути тими, кого ми чекаємо, — Дервіш, як завжди, спокійно оглядав прибулих.
— Не знаю, не знаю… Дивний гурт, та якщо в цьому гурті Правитель, то можна вважати наші пошуки легкими, а мені ніколи нічого в житті не давалося легко, — Ештон гірко усміхнувся.
— Усе трапляється вперше, — і Дервіш вийшов на стежку, щоб його помітили.
— Мир вам! Я — вершинний. Ми шукаємо Правителя, бо маємо підстави хвилюватися за його життя й добробут цього світу. Гадаю, маги не наважаться напасти на вершинного. Хоча хто, як не вони, могли бути зацікавленими в тому, щоби загинули всі фіолетові вогнекрили? — Ештон випалив усе скоромовкою, вийшовши наперед.
— Зупинитися! — наказав магам один із купців, який увечері так люб’язно спілкувався з Ештоном і Арнікою.
Раптово на світлому, безхмарному небі, прямісінько над Дервішем, закублилися хмари, гримнув грім, і в землю між ловцями й дивним гуртом ударила блискавиця. Перед Ештоном з’явилася невелика тріщина, яка поступово збільшувалася, і він зупинився.
Двоє магів помахом рук устигли знову начаклувати й направити на юнака блискавиці, що з’являлися чи то зі щільно завішеного темними хмарами неба, чи то з їхніх широких рукавів. Він ухилився, а маги ще раз розмахнулися, зовсім не зважаючи на протести Правителя, і блискавиці вдарили знову. Ештону пощастило вдруге. Дервіш щось кричав, навіть спробував перестрибнути щілину, але вона розрослася настільки, що ловець зірвався в неї й тримався за край з останніх сил. Якби маги не були зайняті Ештоном, Дервіш загинув би.
Якийсь чоловік щось розпачливо кричав до того купця, що намагався зупинити магів, водночас щось наказуючи людям у коричневому. Вони кинулися навперейми магам і миттю крутнулися за годинниковою стрілкою, обводячи однією ногою навколо себе коло. Над кожним здійнявся стовп куряви. Блискавиці замигтіли, і завдяки суцільній куряві Ештон вивернувся ще раз. Він опинився біля того місця в щілині, звідки намагався вибиратися Дервіш. Ештон устиг схопити його за руку саме тієї миті, коли ловець уже майже ковзнув донизу. Удвох із якимось купцем вони підтягли Дервіша догори, і той опинився разом з усіма. Стовпи куряви потроху розсіювалися, і Ештон уже приготувався був до найгіршого, але навпроти двох магів, які здійняли таку колотнечу, наче із землі виросли двоє інших. Потім з’явилися ще декілька, а за ними раптом постали… фіолетові вогнекрили! Декілька шеренг фіолетових вогнекрилів! Живих! Як це можливо?.. Один із них стояв упівоберта до Ештона, і йому навіть здалося, що вогнекрил усміхається!
Магів, які викрешували блискавиці, було менше. Вони розуміли, що ніхто їх не пощадить, і були готові боротися до останнього. Один із них поглядом відшукав дивного купця й хотів був схопити його, узяти в заручники, але маги, що стояли з ловцями й вогнекрилами, застерегли його жестами. Відчайдух зрозумів, що перемога на боці супротивника. Купці та їхні дружини, що опинилися посередині, у гущі бою, зробили декілька кроків у бік фіолетових вогнекрилів, про всяк випадок подалі від двох магів, що зігнорували наказ загадкового купця. Купця?.. Але ж купці магам не наказують! Отже, це таки Правитель?!
Тим часом ситуація змінилася — за двома магами хтозна-звідки насіялися вишневі вогнекрили, наче з сіро-чорних гнітючих хмар упали вогняні краплі. Маги-зрадники збадьорилися — вочевидь, зрозуміли, що з такою підтримкою вони мають шанси перемогти. Щойно рука одного з цих двох магів піднялася для продовження бою, вишневі вогнекрили, навіть не зрушивши з місця, почали похитуватися, немов усередині кожного з них містилася якась невидима пружина. Чомусь задощило. Напруга зростала. Маг закляк зі зведеною рукою, не в змозі поворухнутися. Фіолетові вогнекрили теж захиталися, наче маятники.
За мить усе знову змінилося: гойдалися всі вогнекрили. Ештон, що бачив бій вогнекрилів і добре знав, чим закінчується таке безневинне, на перший погляд, погойдування, смикнув за рукав одного з тих, кого ще вчора вважав купцем, щоб відтягти подалі від майбутнього поля бою. Але купець не зрушив із місця. Маги, що стояли поміж вогнекрилів, теж завмерли. Вони розуміли можливості вогнекрилів і вважали за краще не втручатися. Тим часом розгойдування ставало дедалі загрозливішим та інтенсивнішим. Раптом один із групи у вишневих плащах змахнув руками, а потім різко опустив їх так, що плащ зник. За ним цей рух повторили всі. Ештон бачив, що Дервіш припав до землі, бо виникло відчуття, що вогнекрили здіймуться в небо. Але вони лише поскидали плащі — про крила нагадували тільки вишневі та фіолетові еполети на правому плечі кожного з них.