Валерія Альтьєрі дивилася на нього з газетної вирізки. Надзвичайно елегантна, вона всміхалася на фото з новорічної вечірки. Світловолоса, вбрана в сукню, яка підкреслювала фігуру. Її очі випромінювали неймовірний магнетизм.
Вона заплатила життям за свою вроду.
Якби була не така приваблива, мабуть, її смерть нікого б не цікавила.
Маркус подумав про причину, з якої вбивці обрали саме її. Подібно до Лари, що нею з якоїсь таємної причини зацікавився Єремія Сміт.
Аж до цієї хвилини Маркус думав про Валерію як про матір Раффаеле. Побачивши криваві відбитки маленьких стоп на білому килимку в спальні, він не міг думати лише про неї.
«Завжди існує якась причина, з якої ми привертаємо увагу інших», — подумав Маркус. Йому це не вдавалося, він невидимий. Але Валерія — жінка, до якої були прикуті всі погляди.
Напис EVIL на стіні над ліжком. Численні удари ножем, завдані жертвам. Убивство, скоєне у квартирі. Усе для того, щоб привернути увагу. Злочин мав гучний розголос не лише тому, що вбили жінку, яка належала до еліти, і її так само відомого коханця, — а й через спосіб, яким його вчинили.
Здавалося, убивство інсценували для світської хроніки, хоча місця злочину не увічнив жоден папараці.
Жахливе видовище.
Маркус сів на ліжку. Щось назрівало в його голові. Аномалія. Він запалив світло й підняв із підлоги документи щодо Валерії Альтьєрі. Звучне прізвище належало її чоловікові, раніше вона була Кольметті: з цим прізвищем було небагато шансів сягнути певних висот. Мала звичайну родину: її батько був пересічний чиновник. Навчалася в магістратурі. Але справжнім дарунком долі була її краса. Природна чарівність, через яку чоловіки втрачали розум. У двадцять років вона хотіла стати актрисою, але зіграла лише кілька другорядних ролей. Маркус уявив, скільки чоловіків обіцяли їй великі ролі за те, щоб вона пішла з ними до ліжка. Мабуть, спочатку Валерія таки з ними спала. Скільки разів вона мусила вислуховувати двозначні компліменти, зносити доторки, спілкуватися без бажання, щоб здійснити мрію?
А потім у її житті з’явився Ґвідо Альтьєрі. Вродливий, старший за неї на кілька років, він походив із відомої й шанованої родини, — адвокат із прекрасним майбутнім. Валерія розуміла, що не здатна покохати лише одного чоловіка. Глибоко в душі Ґвідо знав, що ця жінка ніколи не належатиме нікому, — вона була надто егоїстична, надто гарна, — але всупереч цьому запропонував одружитися.
— Із цього все почалося, — пробурмотів Маркус і встав, шукаючи папірець й авторучку, щоб записати дещо.
Одруження було тільки початком, першою ланкою ланцюга начебто щасливих і вартих заздрощів подій, які неминуче вели до різанини в спальні.
Він знайшов записник. На першій сторінці зобразив символ трикутника, на другій написав слово EVIL.
Валерія Альтьєрі була уособленням того, чого прагнули чоловіки й чого жоден із них не міг мати. Жадання, особливо коли над ним утрачено контроль, змушує нас учиняти таке, про що ми й подумати не могли. Розбещує, нищить, а інколи може довести до скоєння вбивства.
«Це манія», — думав Маркус, міркуючи про Раффаеле Альтьєрі.
Якщо цього хлопця переслідував образ матері, якої він майже не знав, — мабуть, хтось інший теж міг зазнати схожих почуттів? А яке єдине рішення в таких випадках? Маркус боявся відповісти на це запитання. Тихо промовив лише одне слово:
— Знищення.
Знищити об’єкт манії, щоб він більше не міг нас ранити. І впевнитися, що знищив його раз і назавжди. Щоб досягти цієї мети, у певних випадках смерті замало.
Маркус висмикнув із записника аркуші, де були символ і напис. Упродовж хвилини роздивлявся одне й друге, намагаючись відшукати розгадку.
Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Повернувся й побачив, хто за ним спостерігає: це було його відображення у віконному склі. Чоловік, який не любив дивитися в дзеркала, цього разу не поворухнувся.
Маркус прочитав відображення напису EVIL, тобто «зло», справа наліво.
— Жахливе видовище, — прошепотів він.
І зрозумів, що жіночий крик, який, здавалося, пролунав з офісу Раньєрі, не галюцинація. То було насправді.
Велика вілла з червоної цегли потопала в зелені та спокої престижного кварталу Ольджата. Навколо був сад із газоном і басейном. У двоповерховому будинку горіло світло.
Маркус простував під’їзною дорогою. Небагато обраних мало привілей потрапляти в ці володіння. Однак він без проблем увійшов. Сигналізація не ввімкнулася, охоронець не підбіг. Це означало лиш одне: хтось чекав на нього.
Засклені двері були відчинені. Маркус переступив поріг та опинився в багато вбраній вітальні.
Ніяких голосів або шумів. Праворуч сходи. Піднявся нагору, де світло було погашене, але в глибині коридору побачив його відблиски від полум’я з кімнати. Маркус рушив туди, певний, що знайде те, чого шукає.
У кабінеті, у шкіряному кріслі, спиною до дверей, із чарчиною коньяку в руці сидів чоловік. У каміні горів вогонь, а напроти каміна — майже як в офісі Раньєрі — був плазмовий телевізор і відеоплеєр.
— Я відіслав усіх. Удома немає нікого, — промовив адвокат Ґвідо Альтьєрі. — Скільки ви хочете?
— Мені не потрібні гроші.
Адвокат поворухнувся так, наче хотів обернутися.
— Хто ви?
Маркус його стримав.
— Якщо це можливо, я хотів би, щоб ви не бачили мого обличчя.
Альтьєрі виконав його бажання.
— Ви не хочете сказати, хто ви. Вам не потрібні гроші. То що вас привело до мого дому?
— Я хочу зрозуміти.
— Якщо ви дісталися сюди, то вже все знаєте.
— Ще ні. Чи хочете ви мені допомогти?
— Чому я повинен це робити?
— Позаяк крім власного ви можете врятувати життя ще однієї невинної особи.
— Я слухаю.
— Ви теж отримали анонімного листа, еге ж? Раньєрі мертвий, двох убивць застрелили, а їхні тіла підпалили. А тепер вам цікаво, чи це я надіслав усі ці листи.
— У листі, який я отримав, було сказано про візит сьогодні ввечері.
— Але я не маю із цим нічого спільного й прийшов сюди не для того, щоб заподіяти вам шкоду.
У криштальному келиху в руці Альтьєрі відбивалося полум’я.
Маркус помовчав протягом хвилини, а потім вирішив перейти до суті справи.
— Коли вбито невірну дружину, першим підозрюваним завжди є чоловік. — Він навів слова Клементе, хоча спочатку вони здалися йому банальними. — Це вбивство було скоєне в переддень релігійного свята, у ніч на молодика. Збіглися всі обставини.— «Інколи люди піддаються силі забобонів, — подумав Маркус. — І щоб наповнити чимось порожнечу, вони ладні повірити в будь-що». — Але це не ритуал, не було ніякої секти. Напис над ліжком, EVIL, був не погрозою, а знаком надії. Прочитаний ззаду наперед, він означає LIVE — «живи». Мабуть, то був жарт, а може, і ні. Це було послання, яке мало дістатися аж до Лондона, де ви перебували: роботу виконали згідно із замовленням, ви могли повертатися додому. Таємничий трикутник не був символом. Щось було поставлене в калюжі крові біля ліжка, а потім перенесене на другий бік. Усе просто. Істота з трьома лапами й одним оком: відеокамера на штативі.
Маркус пригадав жіночий крик, який почув з офісу Раньєрі. То була не ілюзія. То кричала Валерія Альтьєрі у відеофільмі, який приватний детектив зберігав у сейфі. Передусім він його переглянув, а потім поклав у шкіряну теку й забрав із собою.
— Убивство організував Раньєрі, ви його тільки замовили. Але після отримання анонімного листа та виявлення трупів детектив був певний, що хтось знає правду. Він почувався в облозі, боявся. Тому квапливо повернувся в офіс і спалив лист. Якщо хтось по двадцяти роках вистежив убивць і зміг навіть підмінити касету в сейфі — отже, він перевірив, чи зберігся запис. Пане адвокате, скажіть мені: касета, яку мав детектив, була копією чи оригіналом?
— Чому ви про це питаєте?
— Бо вона згоріла, коли палав його автомобіль. А без неї справедливість ніколи не візьме гору.