Маркус був певний, що Фігаро знову вб’є.
Він набрав номер і тримав слухавку плечем, очікуючи відповіді. Маркус був в одній із квартир-«естафет» неподалік парку Вілла-Ґлорі.
— Слухаю, — почув він голос Дзіні.
— Так і є, як я думав, — сказав Маркус.
Поліціянт буркнув щось, а потім поцікавився:
— Давно?
— Місяць, може, трохи більше. Не знаю напевно, я не судмедексперт.
Дзіні замислився.
— Цього разу злодій сховав тіло, тож знову вб’є, і то швидко. Гадаю, треба сповістити поліцію, — сказав він.
— Передусім спробуймо щось зрозуміти.
Маркус хотів поділитися своїми побоюваннями. Те, про що вони дізналися, не допоможе їм вимріяти справедливість. Той, хто надіслав імейл Дзіні й залишив лопату в парку Вілла-Ґлорі, щоб точно позначити місце, у якому треба було копати, міг дати Федеріко Ноні шанс помститися, також цю можливість могли дістати три жінки, на яких були скоєні напади перед убивством Джорджії. Маркус відчував, що часу обмаль. Чи повинні вони сповістити поліцію, щоб криміналісти могли поспілкуватися з іншими жертвами й запобігти найгіршому? Чоловік був переконаний, що хтось уже натрапив на слід справжнього Фігаро.
— Дзіні, я мушу дещо дізнатися. Ідеться про першу частину повідомлення, яке ти отримав: «Він не такий, як ти». Що це означає?
— Не знаю.
— Неправда.
Сліпий поліціянт мовчав якусь хвилину.
— Гаразд, приходь сьогодні ввечері, — сказав він урешті. — Але пізніше.
— Ні, зараз.
— Зараз я не можу.
Дзіні звернувся до когось, хто був у квартирі.
— Колего, налий собі чаю, я зараз прийду.
— Хто в тебе?
Дзіні стишив голос.
— Якась поліціянтка. Хоче поставити мені кілька запитань щодо Ніколи Кости, але навряд чи вона сказала мені всю правду.
Ситуація ускладнювалася. Що це за жінка? Звідки такий раптовий інтерес до справи, що здавалася закритою? Чого вона шукає?
— Позбудься її.
— Мабуть, вона багато знає.
— Тоді постарайся, щоб розповіла тобі про справжню мету свого візиту.
— Гадаю, я маю дещо зробити, але не знаю, як ти це сприймеш. Чи можу я дати тобі пораду?
— Так, слухаю.
17:07
Сандра налила собі велику чашку чаю й тримала її долонями, з насолодою відчуваючи тепло. Придивлялася з кухні до спини П’єтро Дзіні, який розмовляв у передпокої по телефону, але не чула слів.
Їй вдалося переконати Шалберa почекати на неї у квартирі Інтерполу, бо думала, що буде краще, якщо вона зустрінеться зі старим поліціянтом сама. Адже він її колега й не дасть втягнути себе в пастку, як Федеріко Ноні. Сандра хотіла поставити Дзіні безліч запитань, знаючи, що нині не триває офіційне слідство. Крім того, поліціянти не люблять нікого з Інтерполу. Прийшовши до його квартири, Сандра сказала, що провадить у Мілані слідство, схоже на справу Фігаро. Старий поліціянт їй повірив.
Чекаючи, поки він закінчить розмовляти по телефону, Сандра переглядала теку, яку дав їй Дзіні. Це були копії документів справи Ніколи Кости. Вона не спитала поліціянта, як він їх дістав, але чоловік згодом сам пояснив, що, коли працював, мав звичай робити копії всіх документів.
— Ніколи невідомо, де й коли може спасти на думку рішення тієї чи тієї справи. Тому завжди потрібно мати все напохваті.
Гортаючи документи, Сандра дійшла висновку, що Дзіні — скрупульозна людина. Він залишив безліч приміток, але останні документи свідчили про поспіх: він працював знаючи, що осліпне. Записи зізнань Кости були неточні. Не підтверджено, чи він говорив правду, а без цього звинувачення могло розвалитися, як картковий будиночок.
Сандра дісталася описів місць злочину. Знайшла фото, зняті поліційними фотографами. Трьох жертв він заскочив у власних квартирах, усіх рано ввечері. Маніяк завдавав ударів ножицями, однак рани не були такі глибокі, щоб спричинити смерть, і були зосереджені на грудях, ногах і в нижній частині живота.
Згідно з висновками психіатрів, за агресією стояло сексуальне насильство. Однак ця людина не прагнула досягти оргазму, як це робили певного типу садисти, котрі могли задовольняти сексуальний потяг виключно завдяки насильству. Намір Фігаро був інший: він не хотів, щоб ці жінки притягували інших чоловіків.
Якщо я не можу вас мати, вас не матиме ніхто.
Про це свідчили рани. І така поведінка якнайкраще пасувала до особи Кости. Жінок відштовхувала його заяча губа, тому своїх жертв він не використовував сексуально. Якби вдався до насильства, щоб мати з ними сексуальні стосунки, він відчував би їхню відразу й досвід відторгнення повторився б. Ножиці уособлювали досконалий компроміс. Завдяки їм він переживав приємні хвилини й одночасно утримував безпечну дистанцію між собою та жінками, яких протягом усього життя боявся. Чоловічий оргазм замінив нагородою споглядання їхніх страждань.
Однак, якщо Нікола Коста, як думав Шалбер, не був Фігаро, треба було відповідно до цього проаналізувати психологічний профіль нападника.
Сандра взялася за фото з убивства Джорджії Ноні. На останках також були рани, завдані ножицями, але цього разу маніяк хотів убити.
Дістався будинку так само, як у попередніх випадках, однак жертва була не сама, там була третя особа, Федеріко. Убивця втік через запасні двері, почувши поліційну сирену.
Фігаро залишив відбитки черевиків на м’якій землі в саду. Коли Сандра дивилася на ці фото, несподівано пригадала Давідову зустріч із незнайомкою, яка бігала пляжем.
«Збіг обставин», — подумала Сандра.
Керуючись інстинктом, її чоловік рушив за слідами на піску, щоб побачити, хто їх залишив. Раптом їй здалося, що це мало сенс, хоча наразі вона не знала який. Поки Сандра розмірковувала про це, Дзіні закінчив розмовляти й повернувся до кухні.
— Якщо хочете, можете забрати їх із собою, — сказав чоловік, указуючи на документи. — Мені вже вони не потрібні.
— Дякую. Мабуть, я вже піду.
Поліціянт сів навпроти неї та сперся руками на стіл.
— Заждіть. У мене не буває аж так багато людей, із якими приємно поговорити.
Перед тим як задзвонив телефон, Сандра мала враження, що Дзіні хотів якнайшвидше її позбутися, а тепер просить, щоб вона залишилася. Це не звичайна ввічливість. Отже, жінка вирішила виконати його прохання, щоб дізнатися, навіщо це йому.
«Під три чорти Шалбера, посиджу ще хвилину», — подумала вона.
— Добре, я залишуся.
Дзіні, на її думку, був схожий на інспектора де Мікеліса. Вона відчувала, що може довіритися цьому чоловікові з міцними руками, через які він був схожий на дерево.
— Чи смакував вам чай?
— Так, дякую.
Сліпий поліціянт налив собі чашку, хоча чайник уже остигнув.
— Я завжди чаював із дружиною. У неділю, коли ми поверталися з церкви, вона заварювала чай, і ми сідали тут порозмовляти. То були наші побачення. — Він усміхнувся. — Гадаю, за двадцять років подружнього життя ми ніколи цього не пропустили.
— Про що ви розмовляли?
— Про все. І це було прекрасно: розуміти, що ми можемо ділитися всім. Інколи ми дискутували, сміялися або щось згадували. А позаяк нас оминуло щастя мати дітей, ми знали, що маємо грізного ворога, проти якого треба повставати щодня. Тиша може бути ворогом. Якщо людина не навчиться тримати її подалі від себе, вона проникне в щілини стосунків з іншими і змінить усе, перш ніж людина зорієнтується.
— Недавно я втратила чоловіка, — просто сказала Сандра. — Ми були одружені лише три роки.
— Співчуваю. Я знаю, як вам важко. Усе-таки я гадаю, що був щасливий, бо Сузі пішла так, як і хотіла, — раптово.
— Я досі пам’ятаю, як мені сповістили, що Давід мертвий. А ви як дізналися?
— Якось уранці спробував її розбудити… — Дзіні не додав більше ані слова, того було досить. — Може, це егоїстично, але хвороба допомагає тому, хто залишається. Готує до найгіршого. Натомість…