Однак того дня щось сталося. Давід повернувся з відрядження, що тривало близько двох місяців. Він і не підозрював, що відбулося за час його відсутності, а Сандра нічого не сказала. Поводилася так, як і зазвичай. Вона ні з ким про це не розмовляла, навіть заборонила собі думати про це. Була певна, що Давід, якби дізнався, кинув би її.
— Гріх, — сказала вона своєму відображенню в дзеркалі.
Хто знає, чи пенітенціарій відпустив би їй гріхи.
Вона поглянула на зачинені двері ванної. Що тепер буде? Вона кохалася з Шалбером чи тільки дозволила йому секс? Якими тепер будуть їхні стосунки? Сандра не подумала про це спочатку, і їй здавалося, що вже запізно щось вигадувати. Правда була в тому, що вона не хотіла, щоб це закінчилося. Жінка почувалася стурбованою. Якщо він поставиться до неї холодно, то не має побачити розчарування на її обличчі. Сандра поглянула на годинник. Вона прокинулася близько двадцяти хвилин тому, а Шалбер досі не вийшов із ванної. Увесь час вона чула шум води, але тільки тепер зауважила, що він занадто одноманітний, немовби вода просто тече потоком, а не потрапляє на чиєсь тіло.
Сандра побігла до ванної. Прочинила двері, і передчуття, яке огорнуло її хвилину тому, стало фактом. За склом душової вона не побачила тіні, лише пару. Відсунула двері й упевнилася, що там порожньо.
Існував лише один привід, через який Шалбер вигадав цей фокус. Сандра підійшла до унітаза, підняла кришку бачка й переконалася, що пакунок, який вона сховала, досі там. Сягнула за ним, щоб перевірити вміст, але всередині замість настанов Давіда побачила залізничний квиток до Мілана.
Сіла на підлозі й обхопила голову руками. Тільки тепер вона відчула, що хоче плакати. І кричати. Це дало б їй полегшення, але вона втрималася. Не повернулася думками до ночі з Шалбером, щоб поставити собі запитання, чи його пристрасть була частиною плану. Пригадала натомість вечір, коли кохалася з Давідом, дещо від нього приховуючи. І її охопили муки сумління.
«Так, я грішниця, — подумала вона, — а смерть Давіда була карою за цей гріх».
Зателефонувала Шалберові на мобільний, але електронний голос інформував, що абонент поза зоною досяжності. Сандра не збиралася себе жаліти. Мусила діяти.
Жінка уклала договір з тим священиком, що має шрам на скроні. Але тепер, коли в Шалбера його фото, він швидко дізнається, хто це. Якщо він його заарештує, це буде кінець. Стежка, що веде до вбивці її чоловіка, несподівано урвалася на темному фото, отже, пенітенціарій був її останньою надією. Вона має його застерегти.
Сандра не знала, де його шукати. Не могла також чекати, поки чоловік зі шрамом сам знайде її, як обіцяв. Повинна була щось вигадати.
Жінка стала ходити квартирою, намагаючись проаналізувати останні події. Лють їй у цьому не допомагала, тому варто було заспокоїтися. Вона не знала, що думати про агента з Інтерполу, але відчувала, що має повернутися до справи Фігаро.
Напередодні ввечері, у Музеї душ чистилища, Сандра розповіла священикові своє пояснення загадки. Він вислухав, а потім пішов, сказавши, що мусить поквапитися.
Вона хотіла дізнатися останні новини, тож увімкнула телевізор, що стояв на тумбі в кухні. Упродовж хвилини перемикала канали, аж поки знайшла новини.
Диктор говорив, що в парку Вілла-Ґлорі знайдено тіло молодої жінки. Потім перейшов до іншої події з кримінальної хроніки та згадав Федеріко Ноні й П’єтро Дзіні. Повідомлення про вбивство і самогубство у кварталі Трастевере було останнім.
Сандра не вірила своїм вухам. Яку роль вона відіграла в цьому? Чи хоч мінімально причетна до цих смертей? Дійшла висновку, що ні. Коли розігрувалася вся драма, вона розмовляла з пенітенціарієм. Він теж не міг перебувати біля будинку Дзіні.
Здавалося, що справу Фігаро закрито, тож вона не зможе використати її як привід для контакту з пенітенціарієм. Сандра не знала, з чого почати.
Хвилиночку! Звідки Шалбер дізнався, що вони ведуть справу Фігаро? Жінка пригадала, що агент Інтерполу говорив про це: він дізнався, що роблять пенітенціарії, розмістивши жучки на віллі поблизу Рима, у якій поліція вчинила обшук. Якої вілли? Чому вони там опинилися?
Сандра взяла мобільний і набрала номер де Мікеліса.
— Що я можу для тебе зробити, Веґа?
— Інспекторе, я знов потребую твоєї допомоги.
— Слухаю. — Він був у доброму гуморі.
— Можливо, у тебе є інформація про те, що наші люди обшукали останніми днями якусь віллу в Римі? Це має бути місце, пов’язане зі значною справою.
Сандра здогадалася про це, адже Шалбер зумів якось розставити там жучки.
— Хіба ти не читала газет?
— Що я маю знати?
— Ми спіймали серійного вбивцю. Люди обожнюють такі історії.
Повідомлення мало бути в новинах, але, вочевидь, вона все проґавила, бо запізно ввімкнула телевізор.
— Розкажи, у чому річ, — попросила Сандра.
— Маю обмаль часу. — У слухавці лунали чиїсь голоси, тож де Мікеліс перейшов в інше місце, де було трохи тихіше. — Єремія Сміт, чотири жертви за шість років. Три дні тому ввечері в нього стався інфаркт. Йому надали допомогу й заразом дізналися, що він справжній диявол. Він лежить у лікарні, але однією ногою в могилі. Справу закрито.
Сандра замислилася.
— Добре. Ти маєш зробити мені послугу, — сказала вона за хвилину.
— Ще одну?
— Цього разу велику.
— Слухаю.
— Мені потрібне службове доручення, щоб розпочати провадження в цій справі.
— Та невже!
— Хочеш, щоб я пішла на це без дозволу? Ти ж знаєш, що я на таке здатна.
Де Мікеліс мовчав, певно, розмірковуючи.
— Одного дня ти все мені поясниш, згода? Бо інакше я почуватимуся як кретин, який тобі повірив.
— Можеш на мене розраховувати.
— Добре, за годину я надішлю тобі факсом до управління в Римі службове доручення. Муситиму вигадати вірогідне обґрунтування, але мені не бракує фантазії.
— Як я тобі віддячу?
Де Мікеліс розсміявся.
— Облиш.
Сандра роз’єднала зв’язок. Відчула, що знову в грі. Намагаючись забути про те, що вчинив Шалбер, вона зірвала злість на залізничному квитку, який чоловік залишив у пакеті, — порвала його на дрібні шматочки й розкидала по підлозі. Вона сумнівалась, що Шалбер сюди повернеться й побачить це. Була переконана, що вони вже не зустрінуться, і це її засмутило. Жінка пообіцяла собі забути про те, що сталося. Вона повинна їхати в управління, щоб забрати службове доручення. Потім попросить копію документів, що стосуються Сміта. Сандра мала передчуття: якщо справа цікавить пенітенціаріїв, то її не можна вважати закритою.
8:01
Маркус сидів за одним із довгих столів у їдальні «Карітасу». На стінах висіли розп’яття й плакати зі Словом Божим, у повітрі стояв запах бульйону й смаженої цибулі. О цій поранній годині безхатченків уже не було, і персонал став готувати обід. На сніданок приходили о п’ятій, а близько сьомої знов ішли на вулицю, хіба що падав дощ або було зимно — тоді дехто залишався трохи довше. Маркус знав, що багато хто з них — але напевно не більшість — не терпів перебувати в зачиненому приміщенні й відкидав пропозицію залишитися в чиємусь товаристві чи нічліжці бодай на одну ніч. Це переважно стосувалося тих, хто тривалий час перебував у в’язниці або психіатричній лікарні. Після втрати свободи вони не знали, звідки прийшли і де їхній дім.
Отець Мікеле Фуенте приймав їх усміхнено, ділячись гарячою їжею та даруючи їм свою доброзичливість. Маркус придивлявся до того, як він давав розпорядження своїм помічникам, щоб усе було готове до прийняття бідняків, які повернуться за кілька годин.
Проти дона Мікеле він почувався несправжнім священиком. Багато чого зникло не лише з його пам’яті, але і з серця.
Отець Мікеле підійшов і сів навпроти.
— Отець Клементе попередив мене про візит священика, але сказав, що я не повинен питати ім’я.
— Якщо це не складно.