Сандра стала підніматися ними. Деякі сходинки були пошкоджені. Коли жінка ввійшла в дім, денне світло вмить зникло, наче його ввібрали темні стіни довгого коридору: складалося враження, що він, як чорна діра, усмоктує все, і те, що потрапляє досередини, уже не може звідти вивільнитися.
Експерти ще знімали відбитки, витягали шухляди й висипали їх вміст на підлогу, щоб проглянути; розпорювали дивани, подушки, а один із них прослуховував стіни фонендоскопом, шукаючи сховища.
Високий худий чоловік у яскравому одязі давав інструкції поліціянтам із собаками, спрямовуючи їх до саду. Він зауважив Сандру й дав їй знак зачекати. Вона кивнула й зупинилася на вході. Поліціянти із собаками вийшли з будинку, тварини тягнули їх у сад. Чоловік рушив до Сандри.
— Комісар Камуссо, — відрекомендувався він, простягаючи руку.
На ньому був фіолетовий костюм, а ще смугаста сорочка того самого кольору й жовта краватка. Справжній денді. Його ексцентричне вбрання не справило враження на Сандру, проте воно тішило око й поліпшувало настрій у цьому похмурому оточенні.
— Веґа.
— Я знаю, хто ви, мене попередили. Вітаю, пані.
— Я не хотіла додати вам роботи.
— Не журіться, ми вже майже закінчили. Цей цирк згортає намет після полудня, тож ви запізнилися на виставу.
— Ви маєте Єремію Сміта й докази, які поєднують його з чотирма вбивствами. Що іще ви шукаєте?
— Ми не знаємо, яке з приміщень правило йому за «кімнату для забав». Дівчат убивали не тут. Він тримав їх ув’язненими протягом місяця. Жодного сексуального насильства. Зв’язував їх, але на останках не було слідів катування. За тридцять днів перерізав горло. Квит. Чоловікові було потрібне спокійне місце, де він міг виконувати забаганки. Ми сподівалися знайти щось, що наведе на таку «в’язницю», але даремно. А ви що шукаєте?
— Мій шеф, інспектор де Мікеліс, хоче, щоб я склала докладний рапорт про справу Сміта. Ви ж знаєте, такі справи трапляються нечасто. Для науково-дослідницького відділу це слушна нагода здобути досвід.
— Зрозуміло, — сказав комісар, хоча здавалося, що він їй не повірив.
— А для чого тут собаки?
— Вони привчені знаходити останки і ще раз обшукають сад. Завжди можна натрапити на ще одне тіло, таке буває. Ми не могли зробити цього через дощ. Але сумніваюся, що вдасться щось знайти, бо земля мокра й виділяє надто багато запахів. Тварини від цього втрачають орієнтацію. — Комісар дав знак одному зі своїх підлеглих, і той підійшов та подав йому теку з якимись паперами. — Будь ласка, це для вас. Тут рапорти медичних експертів, що стосуються справи Єремії Сміта. Результати експертизи, профілі вбивці та його чотирьох жертв, а також повна фотографічна документація. Якщо хочете зняти для себе копії, зверніться до судового чиновника. Тож прошу все мені повернути, коли ознайомитесь.
— Мабуть, я не матиму із цього великої користі, — відказала Сандра, беручи документи.
— Здається, все. Можете ходити де хочете. Гадаю, вам не потрібен провідник.
— Дякую, я дам собі раду.
Комісар вручив їй бахили й латексні рукавички.
— Гаразд, тоді нехай щастить.
— Звичайно, прогулянка цим місцем додасть мені гумору.
— Маєте рацію, це так само весело, як гра в хованки на кладовищі.
Сандра почекала, поки Камуссо відійде, і вийняла із сумки мобільний, щоб сфотографувати будинок. А також розгорнула теку й швидко прочитала останній рапорт. У ньому було описано, як ідентифікували вбивцю. Їй важко було повірити, що все сталося саме так, як подано в документах.
Вона попрямувала до кімнати, у якій група швидкої допомоги знайшла Єремію Сміта.
Експерти вже закінчили працювати у вітальні. Сандра була сама. Вона озирнулася, намагаючись уявити собі цю сцену. З’являються медики й знаходять чоловіка, що лежить на підлозі. Намагаються його реанімувати, але випадок важкий. Стабілізують його стан, щоб забрати до лікарні, але одна з них — лікарка — зауважує червоний роликовий ковзан із позолоченими пряжками.
Це Моніка, сестра однієї з жертв серійного вбивці, який протягом шести років викрадає і вбиває дівчат. Ці ролики належали її сестрі-близнючці. Другий ковзан вона мала на нозі, коли знайшли тіло. Моніка здогадується, що перед нею вбивця. Санітар, її товариш, знає цю історію, як і всі в лікарні. Сандра розуміла, як це: колеги стають чимось на кшталт другої родини, адже це єдиний спосіб дати собі раду зі стражданням та несправедливістю, що з ними поліціянти та лікарі стикаються щодня.
Тому Моніка й санітар могли б залишити Єремію Сміта помирати, як він на це й заслуговував. Його стан важкий, ніхто не міг би звинуватити їх у недбальстві. Однак лікарка вирішує його врятувати.
Сандра була певна, що так і було. Цієї самої думки були поліціянти, які зараз перебували на віллі, хоча ніхто про це не говорив.
Провидіння вело в цьому будинку дивну гру. Стався незвичайний збіг обставин. Однак існували певні аспекти справи, які пробудили її сумніви.
Татуювання Єремії Сміта.
Він вибив собі на грудях слова: «Убий мене». У документах біля фото цього напису Сандра побачила висновок каліграфічної експертизи, який свідчив, що Сміт зробив його сам. Звісно, це могла бути ознака садомазохічного збочення, проте вражало, що його прохання відповідало вибору, перед яким постала Моніка.
Сандра зняла декілька фотографій кімнати: крісла Єремії Сміта, уламків чашки з-під молока, старого телевізора. Коли закінчила, несподівано відчула напад клаустрофобії.
Попри те що вона звикла оглядати місця злочину, тут смерть здалася їй відчутнішою й ніби зайвою, серед таких буденних предметів.
Це було нестерпно. Сандра відчула, що повинна якнайшвидше звідси піти.
Є речі, які пов’язують померлих зі світом живих. Їх треба відшукати й звільнити від виконання цієї функції.
Стрічка для волосся, кораловий браслет, шарф. І роликовий ковзан.
Сандра проглянула короткий перелік предметів, знайдених поліцією в будинку Єремії Сміта, які пов’язували з його жертвами.
Жінка квапливо проминула колег і сховалася надворі, щоб уникнути їхніх поглядів. Сіла на кам’яній лаві в саду, щоб відсапатися. Приємно було грітися у вранішньому сонці, поміж дерев, які колихалися від раптових поривів вітру, і шелестіння листя, що скидалося на сміх.
Чотири жертви впродовж шести років. Їх поєднувало те, що всім їм перерізали яремну вену на горлі. Неначе вбивця хотів видобути з них щось на кшталт усмішки.
Сестру Моніки звали Тереза. Їй було двадцять один, вона дуже любила кататися на роликах. Однієї неділі, такої як зазвичай, вона зникла. Насправді катання на роликах було приводом: їй подобався хлопець, і вона хотіла з ним зустрітися.
Невідомо, як довго вона чекала його на майданчику, але того дня він не прийшов. Мабуть, Єремія Сміт наблизився до неї в той прикрий момент, коли вона самотньо сиділа за столиком біля кіоску з напоями. Можливо, він запропонував їй щось випити. У склянці з лимонадом знайшли сліди «пігулки зґвалтування» — речовини під назвою рогіпнол. За місяць Єремія залишив тіло Терези на березі річки. Вона була вдягнена так само, як у день зникнення.
Усі в барі пам’ятали стрічку із синього атласу, яку Меланія, — двадцятитрирічна дівчина — уплітала у своє біляве волосся. У вбранні офіціанток не було нічого особливого, але вона хотіла мати гарний вигляд, тому оживляла свій образ вінтажною деталлю з моди п’ятдесятих років. Мала добрий смак. Ополудні того дня, коли її викрали, дівчина їхала на роботу. Востаннє Меланію бачили, коли вона чекала автобус. Тіло з’явилося за тридцять днів на одному з паркінгів. Одягнене. Але синя стрічка зникла.
Сімнадцятирічна Ванесса любила спорт. Тренувалася щоденно, не пропускала занять, навіть якщо погано почувалася. Коли зникла, була хвора: застудилася. Того дня мати намагалася переконати її пропустити урок. Розуміючи, що донька не поступиться, дала їй плетений шарф. Ванесса догодила матері й закуталася в нього. Цього разу наркотик був у мінеральній воді.
Крістіна не любила свого коралового браслета. Але зізналася в цьому лише сестрі. Та зауважила, що його не вистачає на зап’ясті, під час упізнання останків у морзі. Крістіна отримала його в подарунок від нареченого й носила, хоча він не припав їй до смаку. Обидва мали по двадцять вісім років і хотіли побратися. Крістіна готувалася до шлюбу, мала обмаль часу, нервувалася, тож шукала способу заспокоїтись. Їй допомагав у цьому алкоголь. Вона розпочинала вранці й пила аж до вечора, але ніколи не напивалася. Ніхто не зауважив, що звичка перетворюється на проблему. А Єремія Сміт помітив. Йому було досить зайти за нею до бару, щоб зрозуміти, що з нею буде легше, ніж із рештою. Крістіна була його останньою жертвою.