Фотографічне документування проводили зазвичай справа наліво і знизу вгору.
Вона подивилася на годинник і ввімкнула запис. Спочатку актуалізувала дані, місце, дату й час процедури. І стала знімати, описуючи те, що бачила.
— Стіл стоїть посеред кімнати. Накритий до сніданку. Один стілець перекинутий, поряд лежить перше тіло — жінка віком від тридцяти до сорока років.
На жертві була світла нічна сорочка, до непристойності задерта — було видно її ноги аж до промежини. На голові — недбало скріплене шпилькою у формі квітки волосся. Жертва загубила один із капців.
— Численні вогнепальні поранення. У руці стискає аркуш паперу.
Вона готувала список закупів. Ручка лежала на столі.
— Тіло спрямоване до дверей: мабуть, щойно вона побачила вбивцю, спробувала його спинити. Встала з-за столу, але ступила тільки крок.
Спалахи фотоапарата визначали новий, інший темп. Сандра зосередилась на цих звуках, як музикант, що під час гри слідує за метрономом. Водночас вона всотувала найменші деталі місця події, закарбовуючи їх у цифровій пам’яті фотоапарата та своїй власній.
— Друге тіло — чоловіче, приблизно від десяти до дванадцяти років, сидить спиною до дверей.
Хлопчик навіть не зрозумів, що сталося, хоча Сандра вважала, що думка про несвідому смерть втішала лише живих.
— Він у блакитній піжамі, нахилився над столом, обличчя занурене в миску з кукурудзяними пластівцями, глибока вогнепальна рана на шиї.
Сандра, однак, не бачила смерті у двох тілах, пошматованих кулями, або в бризках крові, що повільно сохла на підлозі. Не було її ані в застиглих очах мерців, які спостерігали, не бачачи нічого навколо, ані в незавершених жестах, якими жертви прощалися зі світом. Вона була деінде. Сандра вже знала: найважливіше, що смерть може ховатися в деталях. І вона шукала їх, дивлячись в об’єктив камери. У кавовій гущі, яка запеклася на пічці, вилившись зі старої кавоварки, що кипіла, поки хтось не вимкнув газ, щойно побачив цей жах. У гуркоті холодильника, що й далі зберігав свіжість харчів. У телевізорі, що транслював веселі мультики. І після цієї різанини тривало вигадане, безглузде життя. Смерть таїлася саме в цій брехні.
— Непоганий початок дня, чи не так?
Сандра повернулася й вимкнула мікрофон.
На порозі, схрестивши руки, стояв інспектор де Мікеліс із погаслою цигаркою в роті.
— Чоловік, якого ми бачили у ванній, працював у приватній охоронній фірмі, що перевозить коштовні вантажі. У нього був пістолет, легальна зброя. Вони жили на його зарплатню, мали кредити, виплати за автівку й невеликі проблеми через це наприкінці місяця. Та в кого їх немає?
— Навіщо він це зробив?
— Зараз опитуємо сусідів. Чоловік часто сварився з дружиною, але не аж так, щоб викликати поліцію.
— У сім’ї були напружені стосунки?
— Здається, так. Він ходив на тайський бокс, був чемпіоном регіону, але його дискваліфікували за вживання анаболіків.
— Бив її?
— Про це нам розкаже судмедексперт. Але точно був дуже ревнивий.
Сандра дивилася на напівоголене тіло жінки, що лежало на підлозі, й думала: «До трупа вже не ревнуватимеш. Більше ніколи».
— Гадаєте, у неї хтось був?
— Можливо, хтозна… — Де Мікеліс стенув плечима, відтак змінив тему: — Що у вас із ванною?
— Я поставила там першу камеру, знімаю панорамні фото. Чекаю, поки Серджі скінчить і мене покличе.
— Це сталось не так, як може здатися…
Сандра поглянула на де Мікеліса.
— Що це означає?
— Він не застрелився. Ми порахували гільзи, і всі вони на кухні.
— То що в такому разі скоїлось?
Де Мікеліс ступив крок у квартиру й вийняв цигарку з рота.
— Він був у душі. Вийшов голий із ванної кімнати, узяв пістолет, що лежав у коридорі, в кобурі поряд з уніформою, подався в кухню і, стоячи десь там, де зараз стоїш ти, вистрілив у сина. Цілився в потилицю, упритул. — Інспектор показав рукою. — А потім вистрілив у жінку. Усе тривало кілька секунд. Повернувся до ванної, але підлога була слизька. Підсковзнувся і впав, ударився головою об раковину й розтрощив череп, — пояснив інспектор і додав саркастично: — Часом велич Бога постає в таких дрібних актах помсти.
«Бог не має із цим нічого спільного, — подумала Сандра, придивляючись до хлопчика. — І цього ранку він був явно деінде».
— О сьомій двадцять усе було скінчено, — резюмував інспектор.
Вона повернулася до ванної дуже схвильованою. Останні слова де Мікеліса її налякали. Коли Сандра прочинила двері, її оповила пара. Серджі вже закрутив обидва крани душу й стояв навколішки перед валізкою з реагентами.
— Чорниці, проблеми завжди у ягодах… — бурмотів колега.
Сандра не розуміла, про що він. Чоловік здавався стурбованим, тому вона вирішила ні про що не питати, адже не хотіла побачити його реакцію. Упевнилася, що апарат усе зафіксував, і зняла його зі штативу. Перш ніж вийти, звернулася до Серджі:
— Я заміню карту пам’яті, і повернімося до деталей. — Вона роззирнулася. — Тут немає вікон, і штучного освітлення недостатньо. Думаю, нам знадобляться лампи малої потужності, як гадаєш?
Серджі подивився на неї.
— Гадаю, що зараз маю саме таку позу, у якій мені краще було б, як повії, опинитися серед отих мачо на мотоциклах. Оце було б доречно.
Від вульгарності Серджі вона знітилася. Якщо це був жарт, Сандра його не зрозуміла. Але вираз його обличчя свідчив, що він не хотів змусити її розсміятися. За хвилину Серджі повернувся, ніби нічого не сталося, до своїх реагентів, і вона вийшла в коридор.
Спробувала викинути з голови слова колеги й переключилася на оглядання світлин з дисплея фотоапарата. Панорамні знімки ванної вдалі, апарат зняв шість, із трихвилинним інтервалом. Завдяки парі стало видно сліди босих стоп убивці, але вони були змазані. Найперше Сандра подумала, що між ним і його дружиною могла бути боротьба, але в такому разі тут мусять бути сліди жіночих капців.
Вона порушила одне з правил поведінки слідчого: шукала пояснення. Попри абсурдність цієї різанини Сандра повинна об’єктивно фіксувати факти, а не шукати причини подій. Її обов’язок — дотримуватися неупередженості.
Але протягом останніх п’яти місяців їй було важко.
Прямуючи від загального до подробиць, Сандра стала помічати нові деталі й шукала сенс у всьому, що сталося.
На дисплеї вона побачила: бритву на полиці під дзеркалом, губку у формі Вінні-Пуха, колготки, що сохнуть. Щоденні справи, маленькі сімейні звички, як і в багатьох інших. Звичайні предмети, які стали свідками чогось страшного.
«Вони не мовчать, — міркувала жінка. — Вони промовляють до нас із тиші, і цього досить, щоб їх почути».
Дивлячись, як миготять фото на дисплеї, Сандра думала про те, що стає причиною такої жорстокості. Спочатку вона була просто збентежена, а тепер мала кепський настрій, ще й страшенно розболілася голова. Перед очима на мить потемніло. Вона воліла збагнути, чому стався цей домашній апокаліпсис.
Родина прокидається близько сьомої. Жінка встає з ліжка та рушає готувати сніданок для сина. Чоловік перший іде в душ, бо має відвезти хлопчика до школи, а потім піти на роботу. Холодно, тож він бере у ванну газовий обігрівач.
То що сталося, поки він стояв під душем?
Шумить вода, його лють наростає. «Можливо, протягом ночі він так і не заснув», — розмірковує Сандра. Щось його непокоїть. Якась думка, одержимість. Ревнощі? Він дізнався, що в жінки є коханець? Де Мікеліс зауважив, що вони часто сварилися.
Однак того ранку не було суперечки. А що тоді?
Чоловік виходить із ванної, бере пістолет і йде в кухню. Перед тим, як вистрелити, не каже дружині ані слова. Що він відчував? Пекельний біль, нестерпну тривогу, панічний страх — симптоми, які зазвичай передують нападу божевілля.