Їхали ми всю ніч. Схід сонця застав нас посеред голої рівнини. Ми не перепочивали, бо ніде було сховатися, та й води не було поблизу. Ми поїхали й над полудень спустилися в долину Жовтої річки. Зупинилися в лісі, на просіці. Мати назбирала хмизу й попросила батька підпалити його талісманом, що притягує вогонь Сонця, але батько, похитавши головою, сказав:
— Цим талісманом не можна користуватися в буденних справах. Після обіду я дістану його і помолюся Сонцю.
Я взяв свердло[21], з допомогою якого ми добували вогонь, і розвів вогнище. Мати порізала шматок баранини на вузенькі смужки й спекла їх на жару.
Поївши, батько почав готуватися до молитви, а нам велів співати з ним священних пісень.
Він помазав обличчя й руки червоно-бурою фарбою, надер волокна із сухої кори, скрутив його клубочком і поклав перед собою на землю. З торбини моєї матері він узяв пучечок духмяної трави й потрусив нею клубочок волокон.
— Хоч у мене й нема Люльки Грому, та ми проспіваємо чотири священні пісні, які співаються, коли з Люльки знімають покров, — сказав він, дістаючи свій талісман, загорнутий у чотири шматки оздобленої шкіри.
— Співайте пісню Антилопи, — звелів він нам.
І ми заспівали разом з ним, а він зняв перший із чотирьох покровів. Потім проспівали пісню Вовка і пісню Грому. Коли було знято другий і третій покрови, ми затягли четверту священну пісню — пісню Бізона. Батько підняв руки над головою, витягнув вказівні пальці й зігнув їх — це був символічний знак бізона.
— Гай-ю! Бізоне! Гай-ю! Мій одягу! Моя оселе! — співали ми, не зводячи очей з батька.
Поволі знімав він останній, четвертий, покров із талісмана.
Зненацька пролунав чужий голос — ми здригнулися. Я підвів голову. Нас оточили вороги.
О, як ми злякалися! Всі троє— мати, сестра і я — перестали співати.
— Співайте! Якщо хочете жити, співайте! — прошепотів батько.
І ми послухалися. Скоса поглядаючи то на батька, то на ворогів, тремтячи од страху, ми знову затягли пісню. А батько чотири рази простягав руки до священного талісмана, нарешті зняв останній покров і підняв талісман високо над головою. Коли пісню було доспівано, він вигукнув:
— О, мій таємний спільнику, що явився мені у сні, допоможи! О Сонце, і ви, боги землі й неба, зласкавтеся над нами! У жертву вам я приношу пахучий дим!
Сказавши це, він повернув до сонячних променів прозорий, як лід, камінець. Тоненька цівка диму заструменіла над сухими волокнами, і вони враз спалахнули.
Я потайки позирав на ворогів, а надто на воїна, котрий найближче стояв до батька. Високий на зріст, уродливий, він був одягнений у розкішне бойове вбрання. Не менше вразили мене його щит та сагайдак із шкіри видри. Воїн застиг, схрестивши на грудях руки, тримаючи в правиці короткого кийка. Дивлячись на батька згори, він не приховував глузливої посмішки, яка ніби виказувала його думки: «Ми, звісно, зачекаємо, поки ти закінчиш безглуздий обряд, а потім уб’ємо тебе».
Та коли спалахнули сухі волокна кори, воїн від подиву голосно скрикнув і, показавши на вогонь, сказав щось своїм товаришам. Потім він сів перед нами на траву, а за ним сіли й інші.
Мій батько, не звертаючи уваги на них, вів далі своє дійство. Він простяг долоні, набрав пригорщу диму і вмився ним. Відтак довго молився Сонцю, благаючи його захистити нас од усіляких бід і дарувати нам довгого та щасливого віку.
Чи можу я пригадати, сину мій, про що я тоді думав? Від страху в мене плуталися думки. Здається, я просив одного з чотирьох своїх помічників зберегти нам життя. Я тоді навіть не здивувався великій мужності батька, який творив свій обряд перед лицем ворогів. Рідко хто може так володіти собою.
Догоріло маленьке вогнище, хмарка духмяного диму розтанула в повітрі. Батько скінчив молитву і взяв чотири шматки шкіри, щоб загорнути чарівний камінь.
— Хаї! — окликнув його чоловік із бойовим кийком.
Батько підвів голову.
Воїн показав на талісман і сказав на мигах:
— Дай мені його. Я хочу роздивитись.
— Не можу, — так само на мигах відповів батько. — Ця чудодійна річ освячена Сонцем. Зараз ти випробуєш його силу. Простягни руку!
Воїн послухався. Батько повернув його руку долонею вгору і наблизив до неї прозорий камінець. Скоро на долоні з’явилася червона пляма.
— Ха! — вигукнув воїн.
Відсмикнувши руку, він роздивився те місце, де йому сильно запекло, потім сказав щось товаришам. Вони від подиву заляскали себе долонями по губах, а потім довго радилися. Батько загорнув талісман у чотири шкіряні шматки і неквапливо сховав його в торбину.