— Гаразд. Я вкажу тобі шлях. Але пам’ятай, тебе чекають важкі випробування, — відповів він.
Коли ми поверталися додому, на даху перед нашим житлом я побачив Чороману. Вона чекала мене.
— Завтра ти вирушиш, — повідомила вона. — О, будь обережний! Роби так, як радитиме мій батько. Не слухай ради злого Теті. У нього одне в голові: як нашкодити тобі.
— Тетя не заподіє мені зла, я його знаю! — відповів я.
— Сьогодні на заході сонця Огота вперше вийшов на Північний майдан відтоді, як повернувся з полювання, і знаєш, що він сказав? — провадила вона далі. — Він сказав, що зумисне не вбив ведмедя. Хоче довести, що ти боягуз і втечеш, як тільки побачиш того великого і страшного ведмедя. А тоді він, Огота, піде зі своїми порадниками і вб’є його.
— Огота боявся з’явитися на майдані доти, доки не вигадав цієї казочки. А вигадував він її довгенько.
— Так, але багато хто вірить йому.
— Члени Патуабу знають усю правду, і мені байдуже, що думають інші.
— Вампіне[5]! Мій майбутній муже! Як я боюся за тебе! Будь же обережний! Обіцяєш?
— Так.
Вона притулилася до мене й палко заблагала Тих, Що Нагорі захистити мене. Я був певен, що вони зглянуться на молитву такої доброї душі. Келемана гукнула нас вечеряти, і ми зайшли в дім.
Насітіма і Кутова сиділи в кімнаті й тихо гомоніли. Я знав, що вони ведуть мову про мене і моє полювання. Келемана і їх покликала вечеряти, й вони приєдналися до нас. Кутова пильно подивився на мене — я сидів поруч із Чороманою, — потім одвів дівчину в далекий куток кімнати і щось їй шепнув. У мене тьохнуло серце: чи не лає він дочку за її дружбу зі мною.
Раптом у мене за спиною пролунав голос Чоромани:
— Мисливцю, заплющ очі! Негайно заплющ очі!
Я послухався і відчув, що вона одягає мені щось на шию.
Я розплющив очі. Чоромана одягла мені на шию намисто з бірюзи, ще й з підвіскою — зображенням гірського лева, покровителя полювання. Я миттю підвівся і обернувся до неї.
— Невже? Ти даруєш мені цей талісман?
Вона кивнула, губи її тремтіли, здавалося, вона не могла вимовити й слова. За неї відповів Кутова:
— Так, вона дарує його тобі. Це її талісман. її дід із клану Канг, який був колись нашим Самайо Охкі, подарував їй цей талісман і водночас дав наказ, про який вона скаже тобі сама.
Всміхаючись, він перезирнувся з Насітімою і Келе-маною.
— Тату, не зараз. Я скажу йому згодом.
— Роби, як сама знаєш, — відповів він.
Я почувався неймовірно щасливим, отримавши від Чоромани намисто. На радощах я забув про вечерю. Потім Насітіма і Кутова спустилися в ківу, а Келемана з моїм братом пішли по воду.
— Сьогодні скажи мені, — попросив я.
— Мій дід любив мене без міри, — почала вона. — Даючи мені цей талісман, він сказав: «Я даю тобі його за однієї умови: коли ти виростеш, ти зробиш так, як я тобі зараз скажу». — «Гаразд», — погодилась я. «Повторюй за мною слова клятви, — провадив він далі. — О Ви, Що Нагорі, що стелите нам стежки життя! Обіцяю моєму дідусеві, який без міри мене любить, що я ніколи не вийду заміж за нікчему. Обіцяю, що другом на все життя оберу хороброго, щирого, доброго, працьовитого юнака… Коли я знайду такого юнака й переконаюся, що він мене кохає, то віддам йому талісман священного лева і допоможу йому стати вождем у нашому пуебло».
Ось що повідала мені Чоромана, коли ми сиділи вдвох біля багаття. Якби ти знав, як глибоко схвилювали мене її слова! Я ледве промовив:
— Із усіх юнаків цього пуебло ти вибрала мене, людину з іншого, ворожого вам племені?
— Не має значення, ким ти був! — вигукнула вона. — Тепер ти тева!
— Так, так, тепер я тева!
Вона відвернулась і втупилася у вогонь, нервово перебираючи пальцями торочку сукні. Потім поглянула на мене і знову відвернулася. Я зрозумів, що вона хоче мені щось сказати.
— Що таке? Ти про щось промовчала?
— Так. Мій дід примусив мене повторити слова клятви: «Обіцяю, що я не вийду заміж за мого нареченого, поки він не стане членом Патуабу».
— Ну, що ж! Ми обоє знаємо, що одне одному збережемо вірність. Ми можемо зачекати. Не забудь, що й тобі і мені лише сімнадцять літ, — нагадав я їй.
— Так. А поки що я допомагатиму Келемані піклуватися про тебе. А завтра… завтра ти підеш шукати того страшного ведмедя! О, мій майбутній муже!
— Подумай, яким я буду щасливим, коли знайду його і вб’ю. Після першого іспиту мені легше буде стати членом Патуабу. Який я радий, що кинув виклик Оготі!
— О, якби ти витримав цей свій перший іспит! — вигукнула вона.
Почулися кроки Келемани і брата, тому більш ми не промовили ні слова.